Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Примарний Хлопець, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Примарний Хлопець" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 156
Перейти на сторінку:
— Стривайте! Я досі тут, — озвався Локвуд. — Нікуди не подівся й не зник.  

Запала тиша. Ми з Джорджем облишили суперечку й поглянули на нього.  

— Правда в тому, — провадив Локвуд, — що ви обоє маєте рацію. Я справді   хочу    поговорити про це, як каже Джордж. Однак мені це не дуже легко, як зауважує Люсі, — він зітхнув. — Так, Джордже, я гадаю, що той горщик було викладено зсередини залізом. Але ж він розбився? Розбився. І на цьому — крапка.  

— Локвуде, — сказала я, дивлячись у бік ліжка. — Ще одне питання. Вона не?..  

— Ні.  

— Ніколи?..  

— Ні.  

— Але ж Вогонь...  

— Вона ніколи не поверталась. — Локвуд пересипав сухе насіння до вази, що стояла на підвіконні, і обтрусив свої довгі, тонкі долоні.—Знаєш, спочатку я майже вірив, що вона повернеться. Я часто заходив сюди — сподівався побачити, як вона стоїть біля вікна. Довго дивився на Вогонь і чекав, сподівався побачити її постать, почути її голос... — він сумно всміхнувся мені. — Проте нічого так і не сталось.  

Він поглянув крізь темні окуляри на ліжко.  

— Хоч би там як. це було давно. А потім я зрозумів, що це шкодить здоров'ю—отак без упину тут вештатись. А ще пізніше. довідавшись про Смертні Вогні набагато більше, я почав боятись її повернення не менше, ніж хотіти його. Тому я припинив ходити сюди й поставив лаванду, щоб... не було сюрпризів.  

— Залізо було б надійніше, — зауважив Джордж. Він завжди такий — у своїх окулярах він завжди першим помічає суть проблеми. — А я тут ніде не бачу заліза, хіба що на дверях.  

Я поглянула на Локвуда. Його плечі напружились, і на мить мені здалося, що він розгніваний. Проте він спокійно відповів:  

—Твоя правда. Джордже. Але ж це не звичайний собі Гість, а моя сестра. Навіть якби вона повернулась, я не зміг би застосувати проти неї залізо.  

На це ніхто з нас нічого не відказав.  

— Найкумедніше, що вона   любила    пахощі лаванди, — провадив Локвуд уже тихіше. — Ви бачили цей кволий кущик за нашим будинком, біля смітника? Коли я був ще малий, ми вдвох любили сидіти під ним і плести вінки з лаванди...  

Я подивилась на вази з висохлими ліловими квітами в них. Виходить, це не тільки захист, а ще й знак уваги...  

— Лаванда — теж непоганий засіб. — додав Джордж. — Костомаха-Фло завжди на цьому присягається.  

— Фло присягається на чому завгодно, — відповіла я.  

Ми всі зареготали, хоч у цій кімнаті сміятись і не личило. Так само, щоправда, тут не личило ні плакати, ні гніватись —  

тільки зберігати врочисту тишу. В цій кімнаті здавалося, що хтось тільки-но звідси вийшов, залишивши по собі невидимий слід. Таке трапляється десь у долині, коли хто-небудь гучно й весело крикне, а потім відлуння цього крику ще довго ширяє між довколишніми пагорбами. А далі воно вщухає, а ти стоїш на тім самім місці — тільки це місце стає чомусь зовсім іншим.  

   

Більше до тієї кімнати ми не повертались. То було особливе місце, і ми з Джорджем облишили його назавжди. Сам Локвуд теж більше не згадував про свою сестру і навіть не розшукав її фотографії, як тоді обіцяв нам. Про своїх батьків він теж ніколи не говорив — лиш одного разу зауважив, що успадкував будинок № 35 на Портленд-Роу за їхнім заповітом. Таким чином виходило, що Локвудові батьки теж померли, тільки невідомо, як і де саме. Загалом і вони, й Джесіка залишались для нас таємницею, й пов’язаних із таємничою кімнатою запитань поставало дедалі більше.  

Я змушувала себе не перейматись цими запитаннями й задовольнятись тим, про що вже дізналася. Будь-що теля тієї розмови я відчула себе ближчою до Локвуда, ніж раніше. Навіть те, що я довідалась

1 ... 25 26 27 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"