Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Очі Арел спалахнули. Вона, впіймавши зляканий погляд Марлета, хотіла було вдарити його, але втрималася.

- Як ти наважився зробити щось без мого відома?! Ти лише слуга, не більше!

- Пані, я подумав, що вони їм потрібні. У минулий раз у них не було обладунків і вони не змогли взяти участь у бою… — позадкував Марлет, втиснувши голову в плечі.

- А їм не треба було брати участь у бою! Якби не Морл нічого б не було! Взагалі, з чого ти взяв, що їм потрібна ця комбінація? Чому обладунки пов'язані з костюмами, а зброя з інструментами? Звідки ти знав, що вони кудись зберуться?

 - Я ... я.

- Вони прийняли це за знак! Тепер їм не потрібно носити важкі обладунки, та й зброю добре ховати. Саме для вилазки на ворожу територію. Ти розумієш, що ти наробив?! Вони дуже далеко. А якщо знадобиться допомога? - Арел замахнулася, давши йому ляпас.

 Хлопчик схопився обома руками за щоку, яка одразу почервоніла. З очей бризнули сльози.

- Залиш його, Арел. Це я наказав йому віднести амулети! – раптом почувся чоловічий голос.

- Оракул? – здивовано обернулася Арел. - Як це розуміти?

Чоловік простяг руку, і Марлет поспішив сховатись за його спиною.

- Мені було ведіння. Я знав, що Гармонія вирушить до імперії, і їм буде потрібна допомога.

- Чому не сказав спершу мені? - зсунула брови Арел.

- Не було часу! Я послав Марлета, щоб він передав подарунки.

- То була погана ідея! Вони не повинні були залишати герцогство. Мені незабаром треба переродитися! Та й кому потрібна ця імперія?

- Ось через це, нас там уже майже забули! Єдина, кого згадують це Лессі, оскільки вона опікується мандрівникам. А тепер, будь ласка, не гнівайся, і послухай мене. Якщо тобі все ж таки цікаве пророцтво.

Оракул і бровою не повів, ковзнувши поглядом по її ображеному обличчю.

У восьмому місяці, після молодої Селени,

у замку з'явиться гість.

І цей гість буде одного

 роду із золотою Каталі.

Двоє вирушать за ним через гори.

Туди, де тече кров імператора втікача.

І де зійдуться у протистоянні два роди:

Мідь та Золото.

Коли Селена дістане четвертий серп

Небо осяє яскравий спалах.

 Люди та боги впадуть на коліна.

А Золота Гармонія знову явить себе світові.

- Ти хочеш сказати, що ця поїздка допоможе їм набути потрібну силу? – недовірливо глянула на нього Арел. - Мені, якщо чесно, все одно за протистояння родів! Я не розумію: навіщо Гармонія вирушила за цією людиною?

- Повторюю людською мовою. Альбрехт виріс у тих землях. Поїхав він туди не за Філіпом де Аурельо, а за своїм минулим!

- Ти знаєш усе, що буде? - запал кудись зник. Арел розгублено подивилася на Оракула.

- Не зовсім. Я бачив уривки майбутнього! І тому можу сказати точно, щоб повернути силу Раді та Альбрехту потрібно поїхати в імперію і знайти тих, кого вони шукають.

Арел більше нічого не відповіла, вона вже для себе зробила висновки.

Марлет, що ховавсяза спиною в Оракула, чекав, коли пані знову почне на нього кричати. Але Арел не збиралася ні з ким з'ясовувати стосунки. Обличчя в неї знову стало похмурим.

– Марлет! Приготуй мою колісницю, я полечу до Роена.

Хлопчик здригнувся, ніби його вдарив струмом, і побіг виконувати наказ.

- Після всього, що він зробив? Ти не поправна, Арел! – зітхнув чоловік. - Швидко ж ти його вибачила.

- А хто сказав, що я його пробачила? - пройшовши кілька кроків, обернулася вона. – Просто я відчуваю, що я маю бути там.

- Тоді не затримуватиму. - вклонився Оракул, і розвернувся щоб йти.

- Що зі мною буде далі? Скільки в мене часу? – запитала Арел

Чоловік замислився, але повертатися не став.

- Не знаю. Може місяць, а може, й півроку.

Дівчина здригнулася.

-Так мало? Тоді мені треба терміново до нього… - сказала вона, і, розвернувшись, вибігла за двері.

* * *

Арел безшумно  з'явилася у його кімнаті. Морла вона відразу помітила - він напівлежав на ліжку, роздивляючись щось на балдахіні.

 - Морл, привіт.

- Привіт...

- Ти навіть не подивишся на мене? - зробила один крок до нього дівчина.

Хлопець знизав плечима.

- Навіщо? Я й так знаю, що це ти.

Його глухий, без емоційний голос її злякав.

- Щось сталося?

- Та ні. Нічого. - все ще не повертаючи голову до неї, сказав Морл. - Нічого нового.