Читати книгу - "Понаїхали"

Тут, в однокiмнатному московському офiсi, рiзограф працював вiд ранку до вечора. Тезка з Хмельницького був у рекламному бiзнесi. Сам шукав клiєнтiв, сам друкував на рiзографi чи зрiдка, коли Оракал, на ручному пресi невелику зовнiшню рекламу. Сам i розклеював цю рекламу по дошках i стовпах. Робив календарики, рекламнi брошурки, вiзитки. Коли роботи стало бiльше, нiж встигав зробити за дванадцять годин щодня — почав шукати помiчника.

— Давай я буду Сєрий, а ти Сергiй, — запропонував тезка.

Сергiй та Сєрий вовтузилися з вiзитками бiля рiзака, i хмельницький Сєрий мугикав пiд нiс, дедалi експресивнiше, розходячись, а потiм розкинув руки й голосним баритоном проспiвав:

— Я русский! Какой восторг! Я русский! Слава победе!

— Шо за брєд?

Сєрий засмiявся.

— «Лабарум». Православнi патрiоти, — Сєрий вручив Сергiю пачку оголошень. — На, порозклеюй навколо метро «Молодьожна». I вiзитки по дорозi рознеси. На кожнiй пачцi адреси.

Щоразу перед виходом Сергiй виймав карту Москви й прокладав маршрути так, щоб їздити й вертатися завжди iншою дорогою. I через пару тижнiв виявилося, що Москва починає йому подобатись.

Вiн не боявся ходити навiть у райони, де жили всякi хачi. Пiсля кiлькох зiткнень i хибної тривоги Сергiй зрозумiв, що кавказцi сприймають його за свого. Сергiй знав, що не пiдпадає пiд арiйський архетип бiлокурої бестiї. Ну але бiлi рiзнi бувають, нє? Батя, хоть i поц, на вигляд був якраз арiйцем, а Сергiй пiшов у маму: карi очi-чорнi брови, ну i в родичiв по материнськiй лiнiї: трохи смаглява шкiра, темне волосся. А що, i нiмцi теж такi бувають.

Бiля метро й на базарах, де водилися кавказцi, водилися й мусора. У Сергiя мусора не раз питали документи — видно, приймаючи його за кавказця.

— Укра-а-аинец, — протягували менти з наголосом на «а» й гортали паспорт. — А прописочка есть?

— Имеется.

Сергiй так i не зрозумiв прикола з московською пропискою, яку так легко купити. Сєрий першого ж дня вiдправив Сергiя по цей папiрець. Прописка цiлком легальна. I що з того, що за однiєю адресою, казав Сєрий, може бути прописана хоч тисяча людей? Ну, про тисячу Сєрий, мабуть, перебiльшував.

Москви, хай розп'ятсотзлатоглавої й мiсцями навiть нiчо так, за день вистачало з головою. Находишся. Ноги гудуть, як величезний дзвiн, по якому щойно вдарили, й тепер вiн продовжує тихо й низько вiддавати звук. Жопа болить вiд твердих лавок метро, обшитих шкiрою молодого дерматина.

Пiсля восьмої вечора Сєрий дозволяв курити в кухнi. Ходити на сходовий майданчик ввечерi впадло. Сергiй до опiвночi, до першої ночi дивився тупе росiйське телебачення. «В гостях у сказки», називав їхнi вечiрнi новини Сєрий й починав мугикати пiд нiс мелодiю «Если вы не очень боитесь Кощея...». Сергiй завжди сидiв перед телевiзором в одному кутку тахти, курив вiд нудьги й за вечiр скурював стiльки, як у Бiлому Саду за тиждень. Через мiсяць Сєрий показав на стелю над кутком, де вiчно димiв Сергiй, i засмiявся:

— Гля, яку пляму накоптив!

Сергiй пiдняв голову. Дiйсно. Над ним на бiлiй стелi з'явилася нiкотиново-жовтувата пляма. Нiгтi на середньому та вказiвному пальцях теж стали блякло-коричневими, нiби не змив йод. Це ж скiльки оцього проходить крiзь мої легенi, мляво думав Сергiй, але йому було похуй. Починалась депресiя.

Кiлька разiв дзвонив Ярославнi. Часто не мiг. Дорого. Яруся казала, що в Москву приїхати, на жаль, не зможе. Матушка забирає на курорт.

— Ти за мною ващє не скучаєш, да?

Сергiй стояв, притулившись лобом до прохолодного скла. За вiкном у темрявi — сквер, за ним багатоповерхiвки. Маленькi жовтi прямокутники там, де досi не сплять.

— Сергiй, — нiжний голос Ярусi у трубцi. — Ну не мели дурниць.

— Няв.

— Няв. Ну як киця може не скучати за сметанкою?

— М-м-м.

— У-у-у.

Скло нагрiлось, i Сергiй трохи перемiстився. Знову приємний, прохолодний дотик скла до лоба.

— Ну. Добранiч, мiй хороший.

— Будеш про мене думати?

— Аякже.

— I я про тебе.

— Я знаю.

Вона тихо засмiялась. Цей нiжний смiх збуджував. Солодко i боляче.

— Добранiч.

— Добранiч.

— Цiлую.

— Де?

— Де хочеш.

— М-м-м.

— Добранiч.

— Па.

— Па.

Добре хоч, Сєрий спить в iншiй кiмнатi й не може його ночами чути.

13

— You're white, — сказав Баррi. Вони з Юрою стукали молотками, сидячи на незакiнченому коньку двоскатного даху. — You blend in. A Mexican sticks out like a sore thumb.

Так, дуже зручно, похмуро думав Юра. Я бiлий, я зливаюсь iз оточенням. На вiдмiну вiд латиноамериканцiв, я не стирчу, як поранений великий палець. Якось на заправцi бiля Lowe's ми, нелегали, обговорювали мiмiкрiю. Всi заздрили менi, та ще одному дуже молодому хлопцю з Гондурасу — той з Карибського узбережжя, чорний, як мiсцевi чорнi. Полiцiя не палить.

А толку? Працюю кiлька годин на день. Ельвiн, щоб не стирчати, як хворий палець, он заховався у своєму будинку на фул-тайм. Бо Ельвiн професiонал. А я, з моєю вищою освiтою? Ельвiн може допомогти своїм — його жiнка не поїде замiсть нього за кордон. Вiн зi злiстю забивав цвях за цвяхом. Голова болiла вiд учорашньої випивки, а душа вiд розпаду. Як там у Чiнуа Ачебе. Things fall apart. Усе розвалюється. М-да. Що там Ельвiн казав, про життя як собака, поки вони там по ресторанах ходять? М-да. Велика ж рiзниця мiж мною i гондурасцями виявилась. О так, принципово.

Юра грюкав молотком. Нахрiна я це зробив? Назло кому?

Напився з гондурасцями. Ну шо, Ельвiн, i мої тепер так. Поки я живу, як собака, вони там по «Фараонах» ходять. А чого я не знаю, цiкаво. Ну його, це пиво. Давай бурбона. Що нам три пляшки на чотирьох. I вдома нiхрiн залишатись, а поїхав — ще гiрше. Дзвоните цiй, як її, моренi? Ха-ха. Нада вона вам? Ельвiнчику, давай ще по однiй. Ми з моєю вдома бiднi, але хоч щасливi. Чи це зараз менi так? Якби щасливi — чи поїхав би я? А тепер, Ельвiнку, щастя кришиться. Кришиться. Розпадається. Things fall apart, Ельвiн. El mundo cae, yo caigo. Dejale que caiga, puta mierda. Нормальок я научився вiд тебе? Ха-ха. Де там ваша