Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

День у школі тягнувся нестерпно довго. Анна відчувала, як на неї періодично поглядають однокласники — хтось зі співчуттям, хтось із цікавістю. Їй це не подобалося. Вона хотіла бути невидимою, просто злитися з натовпом, але після всього, що сталося, це було неможливо.

Коли пролунав останній дзвоник, вона швидко зібрала речі й попрямувала до виходу. Вона знала, що Ян чекає на неї біля школи.

Так і було. Він стояв, спокійний, впевнений у собі, як завжди. Побачивши її, кивнув головою в бік чорного авто.

— Поїхали.

Анна не питала, куди. Вона знала.

Коли вони приїхали до маєтку, Алекс уже чекав на неї у своєму кабінеті.

Він стояв біля вікна, спиною до дверей

— Ти пізно, — його голос був спокійним, але в ньому відчувався прихований тиск.

— У мене була школа, — так само спокійно відповіла Анна.

Він нарешті повернувся до неї.

— Як ти?

Вона здивувалася цьому питанню.

— Живу.

Алекс уважно подивився на неї, ніби намагався зрозуміти, що діється в її голові.

— Ти могла б узяти ще кілька днів.

— Я не хочу ховатися.

— Це не хованки, це турбота.

Анна стиснула губи.

— Турбота чи контроль?

Він зробив кілька кроків до неї, і їй довелося підняти голову, щоб зустріти його погляд.

— У твоєму випадку — одне й те саме.

Їй хотілося розсердитися, заперечити, сказати, що вона не дитина і сама може вирішувати, що робити.

Але його погляд…

Він був не просто владний. Він був… теплий.

Невже Алекс справді хвилювався?

— Вечеряєш тут, — сказав він, більше не питаючи.

Анна не заперечувала.

Можливо, це був не контроль.

Можливо, це було щось більше.