Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

— На ключиці було лоскотно трохи, — відповіла я, згадуючи той легкий дотик, на який не звернула уваги тоді.

— Так, у кожного з нас є своє місце, яким ти відчуваєш Елемент. Якщо рубін — це рука, то смарагд — це ключиця, — промовив він, мов би намагаючись пояснити мені невидиму мову сили.

Яснооо... але зрозуміліше не стало. Щось мені доходить все якось туговато.

— Поклади туди руку і спробуй щиро побажати вилікувати його, торкнувшись тіла, краще всього серця, — прошепотів він, і в його голосі лунала рішучість, що не давала мені відступити.

Я зробила так, як він сказав, і з усіх сил благала цю невидиму та незрозумілу силу.

— Давай, — прошепотіла я вже вголос, примружуючись від зосередження.

— Ще трохи, Каті, в тебе все вийде, я вірю в тебе, — підбадьорював мене Емер.

І я відчула під рукою тепло, таке ж саме, яке з’явилося й на ключиці. Розплющивши очі, я побачила світло, що виходило від мене, і рани, що прямо на очах почали потроху загоюватися.

— Це... це неймовірно, Емер, дивись! — викрикнула я радісно.

— Ти впоралася, — тихо простогнав він у моїй свідомості.

— Щось не так?

— Все добре, продовжуй, — відповів його голос, хоча звучав він явно не радісно, а скоріше хворобливо.

— Що сталося?

— Ми просто... ми весь цей час віддавали всю нашу силу йому, не дозволяючи ранам розповсюджуватися, саме тому я зараз... не в найкращій своїй формі.

— Давай припинимо, — злякалася я.

— Ні, я витримаю ще... продовжуй.

— Ти певен? — запитала я, не впевнена, що вчиняю правильно.

Чому він раніше не сказав, що все настільки погано. Та що його сил не так багато, для повноцінного зцілення. Тож я продовжувала обережно віддавати йому це сяйво, що мало лікувальну силу.

— Готово! Тепер він буде в порядку! Ти можеш мене відпустити! — сказав голос Емера в моїй свідомості.

Я знову спробувала уявити, що відпускаю його уявну руку, мовби малюючи в голові образ справжнього звільнення, і це подіяло: через декілька ударів серця він стояв поруч, одразу присівши на ліжко.

— Ну от, тепер зцілювати треба тебе, — сказала з розпачем.

— Ні, це інше. Я просто дуже багато сил віддав, — промовив він, важко дихаючи та намагаючись оговтатись.

— А що буде, якщо... якщо... — я не змогла вимовити це вголос.

— Якщо сили буде вичерпано — це смерть для Вартового, — відповів він, поглянувши мені прямо в очі.

— Ти знущаєшся? Чому не припинив?

— Я контролював ситуацію, — намагався він виправдатися.

— Я ж... ти міг загинути через мене...  — відвернулася я. — Спочатку Рубер, тепер ти. Я точно та, хто вам потрібна? Адже поки що все виглядає так, наче я прийшла вас усіх повбивати.

— Катіоно, — спробував він піти за мною, але невдовзі впав назад на ліжко.

Я, побачивши таку знесиленість і ту межу, до якої його підвела, більше не могла дивитися йому в очі та просто вибігла з кімнати.

Подалі... аби не бачити зневіри в їхніх очах.

Паршива з мене спасителька. Гіршої точно не знайти.