Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

— Ох і бовдур. — Вона усміхнулася від очарування й, похитуючи головою, повернулася до столу.

***

— Ну і де вони? — запитала Марія, позираючи на закриті двері гуртожитку.

Вона сиділа на лавці, стиснувшись у грудку між Люсі та Джейн, але це безуспішна спроба зігрітися. Надворі було занадто холодно, щоб дозволяти собі змушувати інших людей так довго чекати. Хоча, видно, Генрі це не хвилювало. 

— Ще кілька хвилин. Розселення мало б уже закінчитися, — повідомила Джейн з не менш понурим виразом.

Анабель стояла біля них, заховавши руки в кишені темно-червоної куртки, і від нудьги злегка погойдувалася на ступнях. Холод її турбував трохи менше, ніж подруг, але все одно неприємно.

Враз Марія склала долоні в товстих, вовняних рукавицях, видавши м’який сплеск, і поглянула на Анабель з благальним виразом:

— Будь ласка. Побудь моїм обігрівачем ще трішки. Інакше я зараз перетворюся на бурульку.

— Я втомилася, — відказала вона. — І все не настільки катастрофічно. Тобі просто потрібно більше загартовуватися. Особливо якщо ти не передумала з ідеєю піти у флот. Моряки мають бути витривалими.

— Ясно. — Марія насупилася, відвернувши голову. — Тільки знай: коли я помру, я приходитиму до тебе в жахах.

Щоб надати своїм словам більш трагічного ефекту вона ще шморгнула носом.

— Чекатиму з нетерпінням, — з усмішкою відповіла Анабель і видихнула з рота теплу пару. — До речі, у тебе коли розпочнуться ці заняття за напрямком?

— Відзавтра. Перше — морська навігація. Буду вивчати карти, зорі… Що там ще є?

— Ти справді йдеш на флот? — Люсі здивувалася. — Коли ти встигла вирішити?

— На канікулах, — відповіла Марія. — Для водників це чи не найкращий варіант, особливо коли немає заможних родичів. Постійна потреба в професіоналах, швидкий кар’єрний ріст для чарівників і таке інше. Це набагато надійніше, ніж музика. Плюс я з дитинства люблю море.

— Тоді нехай щастить. Це справді крута справа.

— Дякую. — Її усмішка, здавалося, теж тремтіла від холоду.

Нарешті двері гуртожитку відчинилися й зсередини вийшла купка кріоландців, котрі одразу ж подалися до їдальні. Принц Ніколас, ідучи, якийсь час явно витріщався на Анабель, від чого вона насупилася. Проте одна дівчина відстала від натовпу біловолосих і натомість пішла з Генрі до лавки. На руці в неї гойдався плетений браслет яскраво-червоного кольору, а найтеплішим одягом, напевно, був світло-блакитний піджак з нашивкою ГВПК. Генрі не збрехав, коли називав Каю спортивною. Вона справді мала міцні м’язи, але це й не дивно, враховуючи, що військова підготовка для єті обов’язкова. Однак у голові Анабель все одно не малювалася картинка, як можна бути й розумною, і гарною, і сильною, і водночас зустрічатися з настирливим і трохи відлюдькуватим Генрі. Хоча варто й відмітити, що, порівняно з трьома іншими кріоландками, Кая була найменшою.

На її блідому обличчі засяяла, здавалося, щира усмішка, коли вона зустрілася поглядом з дівчатами. Під звуки рипіння снігу, вони хутко дійшли до лавки, і Генрі повів:

— Леді, це Кая — мій друг, моє кохання і натхнення. Кає, це Анабель, Люсі, Марія і Джейн. Подруги, яким не гидко мене слухати.

— Приємно познайомитись! — бадьоро привіталася дівчина. — Давно хотіла з вами зустрітися. Генрі про вас багато писав, і про Академію в цілому. — Вона з цікавістю поглянула довкола. — Хоча, чесно кажучи, я думала, тут тепліше.

— А я про що! — підтримала Марія, поглянувши на Анабель з виразом «Зрозуміла? Я мала рацію!»

— Нам теж приємно, — промовила Анабель.

Вона справді була рада розширити своє коло спілкування, тим паче з кимось іншого менталітету. Кая видавалася доволі приємною людиною, попри всі стереотипи, які ширилися довкола кріоландок, ніби вони дуже суворі, похмурі, ревниві та ненавидять жінок з Елендору. Анабель вкотре переконалася, наскільки помилково узагальнювати людей.

— Це ти елементал? — поцікавилася в неї Кая.

— Так. — Вона кивнула, хоч і без жодного завзяття.

— Ого. Завжди мріяла побачити титанів. А можеш показати силу?

— Звісно, але тут…

Анабель задумалася, як продовжити далі, але замерзла подруга її випередила.

— У тебе гарне волосся, — процідила Марія, підводячись. — Наче виткане з кришталевих сніжинок. Чесно кажучи, вперше в житті бачу єті. Без образ.

— Я не ображаюся, — усміхнулася вона.

— Це те ж саме, що назвати нас чарівниками, — кинув Генрі, заховавши руки в кишені, і глянув на двері в підвал.

— Ні, — заперечила Кая, повернувшись до нього, та трохи нахмурила брови. — Ти занадто слабкий, щоб називатися чарівником.

Не очікуючи почути таке від неї, дівчата враз розсміялися. О, так. Вони знайдуть спільну мову.

— Ах, значить, он як? — з усмішкою повів Генрі. — Це я слабкий чарівник?

Він дістав руки з кишень. Кая ступила крок назад і нагадала: