Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

**
 Після обіду поверталася додому і потрібно було ще пройти метрів десять, повернути направо і я б опинилася біля своєї багатоповерхівки. Але зупинила наступна картинка: пухкенька жіночка в одній блискучий та коротенькій сукні рожевого кольору стояла на балконі. Вона була повернута до мене спиною, а довге волосся не дозволяло побачити її обличчя,  проте щось було не так. По–перше,  четвертий поверх, а по–друге,  вона постійно та маленькими кроками задкувала.  Неначе бачила щось неймовірно жахливе і тому, навіть торкнувшись поручнів  спиною, не згадала про висоту. 
Однак, крім неї там нікого немає. Чи в неї з головою погано? Он вискочила в тоненькій сукні взимку на балкон і це ще добре, що сьогодні не лютта холоднеча.
– Жіночко, з вами все добре? Вам погано? Може швидку викликати? – крикнула я їй. 
Жінка справді вже майже перехилилася через поручні, неначе їй хтось допомагав в цьому і спеціально зібрався штовхнути. Вона ж ось–ось впаде. І чому нікого з людей не зацікавила уся ця ситуація? Проходять повз, неначе спеціально не помічаючи. 
– О! Послухайте, відійдіть подалі! Це ж небезпечно! Ви чуєте?!
Вона нарешті почула та звернула увагу. Краще б цього не робила. Бо раптом жінка різко випросталася і обернулась через плече, а я здригнулася. Усе її обличчя було покрито  якимись дивними чорними лініями(я справді не бачила чітко, надто далеко), а кінчики волосся, ігноруючи усі правила фізики, стали підніматися вгору.
 Привид. Стало зрозуміло мені, і водночас по шкірі пробігли дрижаки. От хто тягнув мене за язик? Нащо було кричати? Хотілося стукнути себе по вустам.  
Поки я намагалася вирішити, що ж буду робити далі, привид часу дарма не гаяв і немов в одну мить з'явився в декількох метрах від мене. Тепер я могла роздивитися її зблизька і побачене мені аж ніяк не сподобалося: чорні лінії були насправді тонкими тріщинами, червоні білки очей налиті люттю, на губах розмазана рожева помада(мабуть, то на краще і вона прикривала справжній колір губ), а пальці на руках якісь скривленими. І чому раніше колір шкіри не був таким синюшним? Волосся взагалі ніби жило своїм життям, або ж просто для більш гнітючої обстановки підіймалося. 
Що ж. Я теж вирішила не губитися і прийняла єдине вірне рішення, щоб вижити – це бігти. Якнайшвидше! І рюкзак за спиною, який раніше здавався важким, тепер не став перешкодою.
– А–а–а! 
На мить озирнулася. Примара бігла за мною. Хоча от нещодавно вона так блискавично перемістилася з балкона, чому ж зараз просто біжить?
І, якщо честно, сама вона моторошна – аж дрижаки беруть– але цей рожевий жах на ній...не дивлячись на страх, подумки я розреготалася від несмаку дизайнера. Та й туфлі з високими підборами не додавали їй швидкості.
На вечірці якій жінка померла, чи може корпоративі?
 – Сті–і–ій! – зашипіла вона змією та протягнула руку в моєму напрямку руку.
Ага, знайшла дурну! Тримайте карман ширше, пані!
Не зважаючи на біль у правому боці, я прискорилася. Добігаючи до своєї багатоповерхівки, відчула радість і полегшення, коли побачила на вулиці Ейнара. Закричала його ім'я,  чим привернула увагу хлопця.  Він з подивом спостерігав, як я добігла до нього і водночас намагалася пояснити ситуацію та віддихатися.
– Там...там таке!..– хрипко промовила я, тицяючи пальцем в напрямку звідки прибігла. Дивно, але за спиною примарного переслідувача більше не було.
– Що?
Хотіла сказати про привида, однак в останню мить затнулася. Біля Ейнара стояла гарно вбрана жінка приблизно того ж віку, що й моя мати. Запитально подивилася на чаклуна. Натяк зрозуміли одразу.
– Знайомся, Ірина Дмитрівна  – директор школи магії.
– Тієї самої?
– Саме так.  Не переймайся,  у неї підхід до справи більш адекватний, ніж у нашого спільного знайомого. І тому її вибачення були прийняті.  – Кинувся пояснювати Ейнар. Певно спонукав до цього мій схвильований погляд. 
– А ця дівчина..? –  незакінчене запитання жінки повисло в повітрі.
– Ксенія Вяземська. Приємно познайомитися. – Посміхалася їй, а сама наблизилася до Ейнара майже впритул і тихо проінформувала: – Я там привида бачила.
– Все гаразд?
Я лише кивнула і він повторив цю дію за мною, враз посерйознішав. Потім сказав підійматися в квартиру, він мав ще перекинутися з директоркою школи декількома фразами, а потім обіцяв вирішити щось з привидом. 
Згадала про Еліну в моїй квартирі та подумки зітхнула, однак Ейнара все ж послухала.