Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Глибоко під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "Глибоко під водою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Глибоко під водою" автора Пола Хокінс. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 91
Перейти на сторінку:
старшою за свої п’ятнадцять років у чорній креповій сукні, на грудях якої була зображена замкова шпарина. Ми йшли в тиші, річка зміїлася повз нас каламутно, похмуро і тихо. У теплому повітрі пахло тлінням.

Я відчула страх перед тими, кого ми зустрінемо біля церкви, коли ми завернули за ріг до мосту. Я боялася, що ніхто не прийде і ми з Ліною будемо змушені сидіти там сам на сам з тобою.

Я дивилася на дорогу, опустивши голову, зосередилася на тому, щоб ставити одну ногу поперед другої, намагаючись не спіткнутися на нерівному хіднику. Моя блузка (чорна і синтетична, з бантом, як у кицьки, на горлі, геть не до цієї погоди) прилипала до спини. Очі сльозилися. Ну й нехай туш потече, подумала я. Люди будуть думати, що я плакала.

Ліна досі ні разу не заплакала. Чи принаймні не плакала переді мною. Іноді я ніби чула, як вона схлипує вночі, але до сніданку вона приходить з ясними очима й безтурботна. Вона вислизає з дому й заходить без жодного слова. Я чую, як вона тихо розмовляє у своїй кімнаті, але вона мене не помічає, сахається від мене, коли я підходжу, на мої запитання грубіянить, моєї уваги цурається. Вона не хоче мати нічого спільного зі мною. (Пам’ятаю, ти ввійшла в мою кімнату після того, як мама померла, ти хотіла поговорити, і я послала тебе. Чи це те ж саме? Чи вона робить те ж саме? Не можу сказати.)

Коли ми наблизилися до церковного двору, я помітила жінку, яка сиділа на лавці біля дороги, вона усміхнулася мені на гнилі зуби. Мені здалося, що хтось засміявся, але це була тільки ти в моїй голові.

Деякі з жінок, про яких ти писала, поховані на цвинтарі біля цієї церкви, деякі з твоїх небажаних жінок. Чи були ви всі небажані? Ліббі, напевно, для когось була. У чотирнадцять років вона спокусила тридцятичотирирічного чоловіка, забрала його від люблячої дружини й дитини. З допомогою своєї бабусі, старої Мей Сітон, і численних бісів, яких вони викликали, Ліббі змушувала бідного безневинного Меттью на безліч неприродних актів. Справді, це річ небажана. Мері Марш, казали, робила аборти. Енн Ворд була вбивцею. Але ж ти, Нел? Що ж ти такого зробила? Кому була небажана ти?

Ліббі поховали на цвинтарі при церкві. Ти знала, де вона лежить, вона й інші, ти показала мені надгробки, зчистила з них мох, можна було прочитати слова. Ти взяла з собою трохи цього моху, пробралася в мою кімнату й запхнула мені під подушку, а потім сказала, що це Ліббі поклала його там. Уночі вона виходить на берег, розказала ти; якщо добре прислухатися, то можна почути, як вона кличе бабусю Мей, щоб та прийшла і врятувала її. Але Мей ніколи не приходить: вона не може. Вона не на кладовищі. Коли з неї витягли зізнання, її повісили на майдані; її тіло поховане в лісі за муром кладовища, і в її ноги вбиті цвяхи, щоб вона не могла встати.

На вигині мосту Ліна на мить озирнулася, щоб подивитися на мене. Вираз її обличчя — роздратованість, можливо, трохи співчуття — був настільки твій, що я здригнулася. Я стиснула кулаки й закусила губу: як я можу боятися її! Вона ж просто дитина.

Ноги в мене боліли. Я відчувала, як піт поколював над чолом, мені хотілося розірвати тканину моєї блузки, зірвати свою шкіру. Мені було видно невеликий натовп на автостоянці перед церквою, і вони розверталися, дивилися на нас, спостерігаючи, як ми йдемо. Я думала, як воно було б — перескочити мур і побігти геть: страшно, так, але тільки на короткий час. Я могла б ковзнути в мул і дозволити воді зімкнутися наді мною; було б таке полегшення відчувати холод, стати невидимою.

У церкві ми з Ліною сиділи пліч-о-пліч (на відстані фута одна від одної) в першому ряді. Церква була повна. Десь позаду нас ридала жінка, не перестаючи, ніби в неї розривалося серце. Вікарій говорив про твоє життя, перелічив твої досягнення, говорив про те, яка ти була віддана дочці. Мене згадали побіжно. Це я дала йому інформацію, тож, мабуть, мені не можна поскаржитися, що його промова була поверхова. Я могла б сказати щось і сама, може, я й мала це зробити, але я не уявляла, як говорити про тебе, не зраджуючи чи тебе, чи мене, чи істину.

Служба скінчилася раптово, і я незчулася, як Ліна уже вставала. Я пішла за нею проходом, і увага, зосереджена на нас, обпікала, як щось загрозливе, а не добре. Я намагалася не бачити облич навколо мене, але нічого не могла з собою вдіяти: жінка, яка плакала, з червоним і зім’ятим лицем, Шон Таунсенд, який зустрівся очима зі мною, молодий чоловік з опущеною головою, підліток, який сміявся в кулак. Лихий чоловік. Я раптом зупинилася, і жінка позаду наступила мені на п’яти.

— Вибачте, вибачте, — пробурмотіла вона, обходячи мене. Я не рухалася, не дихала, не могла сковтнути, у мене всередині все перетворилося на рідину. Це був він.

Так, старший, не такий гарний, підтоптаний — але безумовно він. Лихий чоловік. Я чекала, коли він гляне на мене. Я подумала, що якби він глянув, то сталося б одне з двох: або я заплачу, або кинуся на нього. Я чекала, але він не дивився на мене. Він дивився на Ліну, пильно спостерігаючи. Тепер у мене всередині все скрижаніло.

Я пішла наосліп, розштовхуючи людей. Він стояв осторонь, і далі не зводячи очей з Ліни. Дивився, як вона знімає туфлі. Чоловіки дивляться на таких дівчат, як Ліна, по-всякому: у їхніх очах може бути бажання, голод, відраза. Мені не було видно його очей, але мені це й не було потрібно. Я знала, що в них.

Я рушила, у горлі в мене клекотіло. Люди дивилися на мене з жалем чи сум’яттям, мені було байдуже. Мені потрібно було дістатися до нього… І тут він різко повернувся й рушив геть. Він швидко пішов доріжкою і вийшов на автостоянку, а я стояла, в мене раптово відновилося дихання, від адреналіну в голові все попливло. Він сів у великий зелений автомобіль і поїхав.

— Джулс? Із вами все гаразд? — Біля мене з’явилася сержант Морґан і поклала руку мені на плече.

— Ви бачили цього чоловіка? — спитала я в неї. — Ви його бачили?

— Якого чоловіка? — роззирнулася вона.

1 ... 25 26 27 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Глибоко під водою"