Читати книгу - "Леопард"

Він клацнув вимикачем. Квадратна бетонна кімната з сіро-блакитним лінолеумом на долівці й голими стінами освітилася синім холодним світлом люмінесцентних ламп.

У кімнаті не було ані вікон, ані обігрівача — нічого з того, на що сподіваєшся у приміщенні, яке має правити за робочий кабінет для трьох людей.

Окрім столів з кріслами й комп’ютерами для кожного. На столі стояла засмальцьовано-руда від старості кавоварка й велика пляшка з водою.

— За стіною котельня, яка обігріває всю в’язницю, тому тут так тепло, — сказав Харрі.

— А насправді тут навіть затишно, — мовила Кая, сідаючи за один із столів.

— Ще б пак, навіть скидається на пекло, — додав Гольм, стягнувши замшеву куртку й розстебнувши верхнього ґудзика на сорочці. — А мобільний тут працює?

— Ледь-ледь, — відповів Харрі. — І Мережа є. У нас є все необхідне.

— Окрім чашок для кави, — зауважив Гольм.

Харрі похитав головою. Добувши з кишень плаща три білі чашки, він розставив їх на столах. Потім витягнув з внутрішньої кишені пачку кави й попростував до кавоварки.

— Ти прихопив їх з їдальні, — констатував Бйорн, піднявши чашку, яку Харрі поставив перед ним. — «Хенк Вільямс»?

— Фломастером виведено, тому обережно, — попередив Харрі, надриваючи зубами пакунок з кавою.

— «Джон Фанте», — прочитала Кая на своїй чашці. — А на твоїй що?

— Наразі порожньо, — відповів Харрі.

— Чому?

— Бо там має бути написане ім’я нашого головного підозрюваного.

Ніхто й словом не прохопився у відповідь. Кавоварка жадібно ковтала воду.

— Поки звариться кава, я б волів почути три версії, — заявив Харрі.

Не встигла наповнитися друга чашка, як уже пролунала шоста версія, й тут Харрі обірвав балачки.

— Гаразд, це була просто розминка, щоб мізки розігріти.

Кая щойно припустила, що убивства було скоєно на сексуальному ґрунті й убивцю вже засуджували за такий злочин, а тому він знав, що поліція вже має зразок його ДНК, тож не розбризкував сперму по землі, а мастурбував у пакунок чи щось таке, перш ніж покинути місце злочину, тому їм треба спершу переглянути списки засуджених і поговорити з колегами з відділу моралі.

— Невже ти не припускаєш, що у цьому щось є? — спитала вона.

— Я взагалі нічого не думаю, — одказав Харрі. — Я намагаюся зберегти розум ясним і сприйнятливим.

— Але ж ти маєш якусь власну думку?

— Маю. Гадаю, всі три убивства скоїла одна й та сама людина або люди. Й гадаю, що ми спроможні знайти зв’язок між убивствами, який, у свою чергу, може привести нас до мотиву злочину, котрий — якщо нам неймовірно поталанить — приведе нас до одного чи кількох винних.

— Неймовірно поталанить? Тобто шансів у нас обмаль?

— Та… — Харрі відкинувся у кріслі, заклавши руки за голову. — Літератури про серійних убивць написали кілометри. У кіно поліція зазвичай кличе на допомогу психолога, який, прочитавши кілька рапортів, створює портрет убивці, що неухильно й безпомильно відповідає дійсності. Люди гадають, що фільм «Генрі: портрет убивці-маніяка» — це таке універсальне втілення серійного убивці. Та насправді серійні убивці такі ж різні, як і всі люди взагалі. Вони від решти злочинців різняться єдиним.

— Себто?

— Їх не вдається піймати.

Бйорн Гольм розреготався, але второпав, що недоречно, й знову замовк.

— Але ж це не так? — з надією запитала Кая. — А як же…

— Тобі спали на гадку випадки, коли пощастить визначити почерк, а за цим зрозуміти, хто злочинець. Але згадай усі нерозкриті убивства, які досі вважають поодинокими, бо між ними не спромоглися встановити зв’язку. Таких тисячі.

Кая кинула оком на Бйорна. Той багатозначно кивав.

— Отже, гадаєш, у цьому випадку є зв’язок?

— Атож, — відповів Харрі. — І ми маємо віднайти його, не використовуючи допитів, щоб самим не засвітитися.

— Як же?

— Коли ми працювали у службі безпеки, аналізуючи картинки з погрозами, ми зосереджувались виключно на встановленні ймовірного зв’язку, не допитуючи жодної живої душі. У нас була натовська пошукова система, коли ніхто ще й гадки не мав про Яху чи Гугл. Послуговуючись нею, ми мали змогу прослизати всюди й вивчати все, що хоч якось відбивалося у Мережі. Зараз маємо чинити так само. — Він глянув на годинник. — Саме тому я за півтори години лечу в Берген. За три години матиму розмову з однією безтурботною особою, яка, щиро сподіваюся, стане нам у нагоді. Отже, намащуймо салом п’яти. Ми з Каєю вже висловились. Бйорне, що ти маєш?

Бйорн Гольм стрепенувся у кріслі, наче його розбудили.

— Що? Чи маю що? Небагато, мабуть…

Харрі обережно помацав вилицю.

— Але щось таки маєш.

— Та нічого. Ані ми у криміналістичному відділі, ані слідчий не знайшли майже нічого про Маріт Ульсен і решту жертв.

— За два місяці, — зауважив Харрі. — Ну ж бо, не тягни.

— Повторюсь ще раз, — провадив далі Бйорн. — Протягом двох місяців ми аналізували, просвічували наскрізь, вдивляючись, поки не заболять очі, у все, що маємо, фотографії, зразки крові, волосини, уламки нігтів тощо. Ми обміркували двадцять чотири версії того, як убивця спромігся проколоти по двадцять чотири отвори у горлянці двох попередніх жертв у такий спосіб, щоб лінії всіх проколів збігалися в одному місці. Але ніякої відповіді не знайшли. У Маріт Ульсен теж у роті була рана, але ножова і рвана, — жахіття. Коротше, нічого.

— А що з тими камінцями у льосі, де знайшли Боргні?

— Проаналізували. Багато заліза та магнію, трохи алюмінію та кремнію. Так звана базальтова порода. Пориста й чорна. Ну що, тепер ясніше?

— У Боргні та Шарлотти з внутрішнього боку зубів знайшли залишки заліза та колтану. Що це значить?

— Що обох було вбито одним і тим самим пекельним пристроєм, але ми ні на крок не наблизились до розгадки, адже не уявляємо, що то було.

Тиша.

Харрі кахикнув:

— Отже, Бйорне, розповідай.

— Про що?

— Про те, що непокоїть тебе увесь час, поки ми тут сидимо, я ж не сліпий.

Експерт-криміналіст почухав щетину на підборідді, не зводячи очей з Харрі. Кахикнув раз. Потім другий. Кинув благальний погляд на Каю. Відкрив рот, знову його закрив.

— Добре, — сказав Харрі. — Тоді переходимо до…

— Це щодо мотузки…

Решта двоє втупились у Бйорна.

— Я знайшов на ній черепашок.

— Он як! — мовив Харрі.

— Але не виявив солі.

Вони знов утупилися в нього.

— Незвична річ, — пояснив Бйорн, — черепашки у прісній воді.

— Тобто?

— Я говорив з біологом, котрий досліджує прісноводні водойми. Черепашка належить ютландському синьочерепашковому молюскові, одному з найдрібніших підвидів, який зустрічається в Норвегії лише