Читати книгу - "Втрачений символ"

Ленґдон скрушно зітхнув.

— Він зробив ту саму помилку, яку роблять усі фанатики: сплутав метафору з реальністю. Так само перші алхіміки марно скніли над перетворенням свинцю на золото, так і не збагнувши, що свинець, перетворений на золото, лише метафора, яка означає розкриття справжнього людського потенціалу. Тобто трансформацію розуму нетямущого та неосвіченого на розум талановитий та освічений.

Сато кивнула на відрізану руку.

— Якщо цей чоловік хоче, щоб ви знайшли для нього якийсь портал, то чому б йому просто не запитати у вас, як його знайти? Навіщо всі ці моторошні театральні ефекти? Навіщо підкидати вам татуйовану руку?

Ленґдон ставив собі те саме питання, і відповідь на нього виявилася бентежною.

— Схоже, що, на додаток до психічної неврівноваженості, цей чоловік є ще й високоосвіченим. Ця рука є доказом того, що він добре знається на древніх таємницях, а також на їхніх секретних символах. Не кажучи вже про історію цього конкретного приміщення.

— Не зрозуміла.

— Усе, що він сьогодні вчинив, робилося строго відповідно до древніх протоколів. Згідно з традицією, «таємнича рука» — це священне запрошення, і тому його слід зробити у священному місці.

Сато зіщулила очі.

— Це ротонда будівлі Капітолію Сполучених Штатів, професоре, а не якась там священна рака з древніми містичними секретами.

— Узагалі-то, пані, — відказав Ленґдон, — я знаю багатьох істориків, які з вами не погодяться.

А в цю мить у протилежному кінці міста Триш Дюн сиділа перед мерехтливим екраном в лабораторії. Вона закінчила готувати свого пошукового «павука» і набрала на клавіатурі п’ять ключових фраз, які дала їй Кетрін.

«Нічого з цього не вийде».

Без особливого оптимізму вона запустила пошукову програму, фактично почавши всесвітню гру під назвою «Піди спіймай рибку». Із запаморочливою швидкістю ключові фрази помчали Інтернетом, щоб порівнятися із текстами у всьому світі і знайти серед них чітку відповідність.

Триш не давало спокою питання — що все це означає, але вона вже звикла до того, що, працюючи з Соломонами, ніколи повністю не знаєш, про що йдеться.

РОЗДІЛ 20

Роберт Ленґдон занепокоєно зиркнув на годинник: за дві хвилини восьма. Усміхнений Мікі-Маус не поліпшив йому настрою. «Я мушу знайти Пітера. Ми гаємо час».

Сато на хвилину відійшла, щоб відповісти на телефонний дзвінок. Тепер вона знову повернулася до Ленґдона.

— Професоре, я вам заважаю щось робити?

— Ні, пані, — відповів Ленґдон, накотивши рукав на годинник. — Я лишень страшенно стурбований долею Пітера.

— Я вас прекрасно розумію, але запевняю: найкращий спосіб допомогти Пітерові — це допомогти мені зрозуміти хід думок його викрадача.

Та Ленґдон не мав такої впевненості, хоча відчував, що йому не вдасться й пальцем ворухнути, поки директор відділу безпеки не вивудить з нього потрібну їй інформацію.

— Хвилину тому, — вела далі Сато, — ви припустили, що якимось чином ротонда є священним місцем для древніх таємниць.

— Так, пані.

— Тоді поясніть мені, будь ласка.

Ленґдон знав, що має бути лаконічним. Семестрами читав він курс містичної символіки Вашинґтона, що в окрузі Колумбія, і в самому лише Капітолії існувала безліч містичних посилань, з яких можна було скласти невичерпний список.

Америка має приховане минуле.

Кожного разу, коли Ленґдон читав лекцію з американського символознавства, його студенти з величезним подивом дізнавалися, що справжні наміри засновників країни не мали нічого спільного з тим, що зараз проголошували більшість політиків.

Справжнє історичне призначення Америки втрачене для історії.

Батьки нації, що заснували цю столицю, спочатку називали її Римом. Столичну річку вони назвали Тибром і звели класичні для столиці споруди: пантеони та храми, прикрашені зображеннями богів та богинь, знаних в історії людства, — Аполлона, Мінерви, Венери, Геліоса, Вулкана та Юпітера. У центрі, як і в більшості класичних міст, засновники спорудили величний монумент як данину древнім — Єгипетський обеліск. Цей обеліск, більший навіть за обеліски в Каїрі та Александрії, здіймався у височінь на п’ятсот п’ятдесят п’ять футів, мав понад тридцять поверхів, засвідчуючи вдячність та шану напівбожественному засновнику держави, на честь якого було пізніше названо столицю.

Цим напівбогом був Вашинґтон.

І тепер, сторіччя по тому, зведена державним коштом ротонда повнилася древніми релігійними символами — незважаючи на те, що церква у Америці була відділена від держави. Тут містилися понад дюжина різних богів — більше, аніж в її прототипі — римському Пантеоні. Звісно, після запровадження християнства 609 року Пантеон у Римі було переобладнано, але цей пантеон змін не зазнав: свідчення його справжньої історії лишалися на видноті.

— Як ви, мабуть, знаєте, — мовив Ленґдон, — ця ротонда зводилася за зразком однієї з найбільш шанованих у Римі гробниць — храму Вести.

— Це там, де служили весталки? — перепитала Сато, не впевнена, що незаймані хранительки вогню мали якийсь стосунок до Капітолію Сполучених Штатів.

— Храм Вести в Римі, — відповів Ленґдон, — являв собою округлу споруду із зяючим отвором у долівці, через який підтримували священний вогонь просвіти члени релігійної сестринської общини незайманок, чий обов’язок полягав у тому, щоб цей вогонь ніколи не згасав.

Сато знизала плечима.

— Так, ця ротонда дійсно округла, але щось я не бачу зяючого отвору посеред підлоги.

— Так, його тут більше немає, але впродовж багатьох років у центрі цієї кімнати був великий отвір саме в тому місці, де зараз рука Пітера, — кивнув Ленґдон на долівку. — Власне, на підлозі й досі видно позначки, що лишилися від огорожі, яка уберігала людей від падіння у цей отвір.

— Що? — здивувалася Сато і уп’ялася очима в підлогу. — Я про це ніколи не чула.

— Здається, він має рацію, — озвався Андерсон і показав на коло, утворене маленькими залізними штирками, що залишилися від колишньої огорожі.

«Ти не сама така», — подумав Ленґдон, уявивши тисячі людей, включно з відомими законодавцями, які пройшли центром ротонди, не маючи жодного уявлення про те, що колись вони запросто могли гепнутися вниз — до капітолійського підвалу, що під долівкою ротонди.

— Отвір у підлозі врешті-решт закрили, — пояснив Ленґдон, — але до того, як це трапилося, відвідувачі ротонди могли споглядати багаття, що палало внизу.

Сато перевела погляд з підлоги на Ленґдона.

— Багаття? У Капітолії Сполучених Штатів?

— Скоріше не багаття, а великий смолоскип, власне — вічний вогонь, що горів у підвалі прямо під нами. Його мало бути видно крізь отвір у підлозі, щоб це приміщення було схожим