Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

— Подумаєш, ніжність — нога в капкані! — пробурчав Фікс.

А проте він нагнувся і вивільнив з капкана Незнайкову ногу.

— Ну, марш, марш, без балачок! — скомандував він і, не випускаючи з рук кінця вірьовки, якою були зв'язані Незнайкові руки, штовхнув його мітлою в спину. — Та не здумай тікати, все одно від мене не втечеш!

Незнайко у відповідь тільки знизав плечима. Тікати він не міг хоча б тому, що ушкоджена капканом нога дуже боліла. Накульгуючи, він брів по саду, а за ним, сердито сопучи, йшов Фікс з мітлою на плечі. Вийшовши з саду, вони рушили вздовж довгих грядок з місячними огірками та помідорами. Хоча Незнайкові було не до того, він все ж поглядав навсібіч і помітив, що місячні помідори й огірки були в десятки разів дрібніші, ніж ті, до яких він звик на Землі.

Віддалік троє коротульок поливали грядки. Двоє вручну помпували воду, а третій спрямовував із брандспойта струмінь. Струмінь піднімався високо і, розсипаючись на краплини, падав згори дощем.

Скоро грядки з огірками та помідорами скінчились і почалися грядки з місячними полуницями. Кілька коротульок повзали серед грядок і збирали спілі полуниці, складаючи їх у круглі плетені корзини. Один коротулька побачив Фікса з Незнайком і закричав:

— Гей, Фікс, ти знов грабіжника спіймав?

— Знов, а то як же, — самовдоволено усміхаючись, відповів Фікс.

— До пана Клопса ведеш?

— До пана Клопса, а то до кого ж!

— Знову собак нацькуєте? — спитав другий коротулька, відриваючись від роботи.

— Ну, це вже пан Клопс самі знають, кого цькувати. Що накажуть, те й зробимо.

— Звірюки! — пробурчав хтось із коротульок.

— Що?

— Звірюки ви, кажу, з вашим паном Клопсом!

— Ось я тобі дам звірюк! — ошкірився Фікс. — Ось піду доповім панові Клопсу, що ви тут язики розпускаєте, замість того щоб працювати, — вмить на вулиці опинитесь!

Коротульки мовчки взялися до роботи. Фікс штовхнув Незнайка в спину мітлою, і вони пішли далі. Вибравшись на пагорб, Незнайко побачив гарний двоповерховий будинок з великою відкритою верандою. Навколо будинку були розбиті клумби з квітами. Тут були й місячні маргаритки, й братки, і настурції, й місячна резеда, й айстри. Під вікнами росли кущі місячного бузку. Всі ці квіти були такі ж, як і у нас на Землі, тільки в багато разів дрібніші. А втім, Незнайко вже почав звикати до того, що на Місяці рослини маленькі, і це вже не дивувало його.

На веранді сидів пан Клопс. Це був товстенький червонощокий коротулька з великою рожевою лисиною на голові. Оченята у нього були вузенькі, як щілинки, а брів майже зовсім не було, тому обличчя його здавалося дуже веселим і добрим. Одягнутий він був у простору шовкову піжаму темно-коричневого кольору з білими смужками, на ногах — капці.

Він сидів за столом і робив одразу чотири справи: 1) їв білий хліб з маслом; 2) пив чай з варенням; 3) читав газету; 4) безперервно відмахувався і відпльовувався від мух, які роєм кружляли над ним, щомиті сідаючи йому на лисину і попадаючи в чай.

Усі ці чотири справи пан Клопс робив з такою старанністю, що піт буквально лився з нього, стікаючи струмочками з лисини по щоках і потилиці за комір. Це, очевидно, не давало особливого задоволення панові Клопсу, бо ж він раз у раз хапав рушника, що висів на спинці крісла, й одним махом витирав мокру лисину, намагаючись захопити при цьому й шию, після чого вішав рушника на місце, спочатку помахавши ним над головою, щоб розігнати мух.

Побачивши Фікса з Незнайком, які наближалися до будинку, пан Клопс відставив чашку з недопитим чаєм і зацікавлено ждав, що буде далі.

— От, пане Клопс, грабіжника спіймав, — сказав Фікс, зупиняючись із Незнайком на чималій відстані.

Пан Клопс підвівся з-за столу, підійшов до сходинок, що вели з веранди вниз, і, склавши на животі свої пухлі ручки, почав розглядати Незнайка з голови до ніг.

— Напевно, в капкан попався? — спитав нарешті він.

— Так точно, пане Клопс. Жер малину й попався в капкан.

— Так, так, — промимрив Клопс. — Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! Так нащо ти малину жер, кажи?

— І не жер зовсім, а їв, — поправив його Незнайко.

— Ох ти, який уразливий! — посміхнувся пан Клопс. — І слова сказати не можна. Ну гаразд! Так нащо ти їв малину?

— Ну, нащо…. Захотів їсти.

— Ах бідолашний! — з удаваним співчуттям вигукнув Клопс. — Захотів їсти! Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! А вона твоя, малина? Відповідай!

— А чому не моя? — відповів Незнайко. — Я ж ні в кого не відняв. Сам зірвав на кущі.

Від злості Клопс мало не підскочив на своїх коротеньких ніжках.

— Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! — закричав він. — Ти хіба не бачив, що тут приватна власність?

— Яка ще приватна власність?

— Ти що, може, не визнаєш приватної власності? — спитав підозріливо Клопс.

— Чому ж не визнаю? — зніяковів Незнайко. — Я визнаю, тільки я не знаю, яка це власність! У нас нема ніякої приватної власності. Ми все сіємо разом, і дерева садимо разом, а потім кожен бере, що йому потрібно. У нас всього багато.

— Де це у вас? У кого це в вас? Чого у вас багато? Та за таку мову тебе треба прямо в поліцію! Там тобі покажуть! Там ти затанцюєш! — вигукував Клопс, розмахуючи руками й не даючи Незнайкові сказати й слова.

Нарешті він ляснув у долоні й закричав:

— Фекс!

На крик з дверей вискочив коротулька в такому ж одязі, як і Фікс, тільки без кепки. Побачивши його, Клопс клацнув пальцями й показав рукою на підлогу біля себе. Фекс одразу зрозумів, що треба було зробити, і, схопивши крісло, що стояло біля стола, поставив його позаду Клопса. Клопс не поспішаючи опустився в крісло.

— Ану ж бо, приведи сюди цього… — сказав він. — М-м-м… Мілордика приведи сюди, от.

Фекс щодуху кинувся виконувати наказ.

— Щастя твоє, що я добрий коротулька, — мовив Клопс Незнайкові. — Я тебе в поліцію не відішлю. З поліцією, братику, ліпше не зв'язуватись. Від поліції ніякої вигоди — ні мені, ні тобі, хай їй чорт!

У цей час з'явився Фекс з великим кудлатим собакою на ланцюгу.

— Ну що ж, я тебе відпущу, — вів далі Клопс, звертаючись до Незнайка. — Тільки ти тікай, голубчику, швиденько, а то як би собачка тебе трошки не покусав… Розв'яжи-бо його! — звелів він Фіксу.

Фікс