Читати книгу - "Хрещений Батько"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хрещений Батько" автора Маріо Пьюзо. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Поїдемо зараз до лікарні?
Майкл заперечно схитнув головою.
— Спершу подзвоню додому, — сказав він. — Люди, що вчинили замах на мого батька, здатні на все. А тепер, коли він ще живий, вони оскаженіли. І чорт знає, чого ще можуть наробити.
Обидва телефони на Лонг-Біч були зайняті. Лише хвилин через двадцять Майклові пощастило додзвонитися. Він почув голос Сонні:
— Слухаю.
— Сонні, це я, — відповів Майкл.
У голосі Сонні забриніла полегкість:
— Господи, а ми вже потерпали, де ти у бісового батька пропадаєш! Я вже послав людей у те твоє задрипане містечко, щоб розшукали тебе.
— Як старий? — запитав Майкл. — Чи тяжко його поранили?
— Досить тяжко, — відповів Сонні, — влучили п'ять разів. Але він живучий, — в голосі Сонні звучала гордість. — Лікарі кажуть, що витягне. Слухай, хлопче, мені ніколи, я не можу базікати з тобою, де ти тепер?
— У Нью-Йорку, — відповів Майкл. — Хіба Том не казав тобі, що я приїхав?
Голос Сонні ледь здригнувся:
— Тома схопили на вулиці. Ось чому я турбувався за тебе. Його дружина тут, у нас. Їй нічого не відомо. Поліції я теж не повідомляв. І не збираюсь. Ті виродки, що заварили цю кашу, не інакше як божевільні. Їдь сюди й тримай язик за зубами. Гаразд?
— Гаразд, — відповів Майкл. — А ти знаєш, чиїх це рук діло?
— Авжеж, знаю, — запевнив Сонні. — Тільки-но з'явиться Лука Бразі, вони будуть трупами. Ми ще в сідлі і при силі.
— Буду за годину, — пообіцяв Майкл, — приїду на таксі. — Він поклав трубку.
Газети продавалися на вулицях уже більше трьох годин. Напевне, вже повідомляли й по радіо. Неймовірно, щоб Лука Бразі не почув цієї новини ще й досі. Майкл замислився. Де Бразі? Те ж саме питання непокоїло в цю хвилину й Хейгена. Воно ж таки хвилювало й Сонні Корлеоне десь на Лонг-Біч.
***
За чверть до п'ятої дон Корлеоне упорався з паперами, які підготував для нього адміністративний директор його компанії по продажу маслинової олії. Потім надів піджак і постукав сина Фредді пучкою по голові, щоб той нарешті витяг носа з газети.
— Хай Гатто приведе машину зі стоянки, — наказав він. — За кілька хвилин поїдемо додому.
— Доведеться йти мені самому, — пробурчав Фредді. — Полі дзвонив уранці, сказав, що хворий. Знову застудився.
Дон Корлеоне замислено зауважив:
— Це вже втретє за місяць. Мені здається, що треба підшукати здоровішого хлопця на його місце. Скажи Томові.
— Полі добрий хлопець, — не погодився Фредді. — Якщо він каже, що хворий, значить, справді хворий. Мені неважко змотатися за машиною.
Фредді пішов. Дон Корлеоне спостерігав з вікна, як син переходить Дев'яту авеню до місця стоянки машин. Тоді Корлеоне подзвонив до контори Хейгенові. Ніхто не відповів. Подзвонив додому на Лонг-Біч, але знову ніякої відповіді. Роздратований, він виглянув у вікно. Його автомобіль уже стояв біля тротуару перед будинком. Фредді, опершись на крило й склавши на грудях руки, стежив за метушнею покупців різдвяних подарунків. Дон Корлеоне застібнув піджак, директор допоміг надягти пальто. Буркнувши «дякую», дон Корлеоне вийшов і спустився з другого поверху сходами.
На вулиці вже густішали ранні зимові сутінки, Фредді все ще стояв, недбало спираючись на крило великого «Б'юїка». Побачивши батька, що вийшов з будинку, він обійшов машину і сів за кермо. Дон Корлеоне вже збирався сідати, потім завагався, озирнувся назад, на довгий прилавок з фруктами перед овочевою крамничкою біля рогу вулиці. Останнім часом це в нього увійшло в звичку. Він любив великі збережені аж до зими фрукти, жовтаві персики й помаранчі, що пишалися в зелених ящиках. Продавець миттю підскочив до нього. Дон Корлеоне сам не вибирав, лише вказував. Продавець тільки раз не погодився з його вибором, показавши, що один з уподобаних ним плодів підгнив знизу. Дон Корлеоне взяв у ліву руку паперову торбинку з купленим і заплатив п'ятидоларівкою. Отримав решту й уже замірявся повертати до автомобіля, коли з-за рогу вийшло двоє. Дон Корлеоне миттю збагнув, що має статися.
Чоловіки були в чорних пальтах і низько насунених на очі чорних капелюхах — потім свідкам важче буде пригадувати прикмети. Вони не сподівалися, що дон Корлеоне такий моторний. Він випустив з руки пакунок із фруктами й метнувся до автомобіля з дивовижною для його комплекції спритністю, вигукуючи водночас: «Фредо, Фредо». Лиш тоді обидва чоловіки вихопили пістолети й відкрили вогонь.
Перша куля влучила донові Корлеоне в спину. Його хитнуло, як від удару молотом, але він примусив своє тіло рухатися вперед, до автомобіля. Дві дальші кулі влучили в сідницю, й дон розпластався серед вулиці. Тим часом обидва гангстери, намагаючись не послизнутися на розсипаних фруктах, метнулися до нього, щоб добити. У цю мить, не більше як через п'ять секунд після батькового вигуку, Фредеріко Корлеоне виліз із автомобіля і його голова замаячила над машиною. Тим часом вбивці ще двічі поспіхом вистрелили в дона, який лежав біля бровки. Одна куля прошила біцепс на руці, а друга — литку правої ноги. Хоча ці дві рани були не такі небезпечні, та з них ринула кров, і коло тіла зібралися невеликі калюжки крові. Та дон Корлеоне доти вже втратив притомність.
Фредді почув батьків крик, почув, як батько гукає його давнім дитячим ім'ям, а потім пролунали перші два постріли. Коли він виліз з автомобіля, його майже паралізував жах, він навіть не витяг пістолета. Убивці могли б легко пристрелити і його. Проте вони злякалися, бо здогадувалися, що син має зброю, а крім того, минуло вже чимало часу. Отже, вони зникли за рогом, залишивши на вулиці самота Фредді та закривавлене тіло його батька. Люди, що рясніли на вулиці, кинулися врозтіч у під'їзди або попадали на асфальт, інші позбивалися в невеличкі купки.
А Фредді й досі ще не вийняв зброї. Стояв як приголомшений безтямно дивився на батькове тіло, що лежало на асфальті, як йому здавалося, в озері почорнілої крові, лицем донизу. Фредді таки справді заціпенів. Люди, що уже заметушилися навколо, побачили, як він почав падати, мов мішок. Його підвели до тротуару й посадили. Біля дона Корлеоне зібрався чималий натовп, який розступився, коли, завиваючи сиреною,
Майкл заперечно схитнув головою.
— Спершу подзвоню додому, — сказав він. — Люди, що вчинили замах на мого батька, здатні на все. А тепер, коли він ще живий, вони оскаженіли. І чорт знає, чого ще можуть наробити.
Обидва телефони на Лонг-Біч були зайняті. Лише хвилин через двадцять Майклові пощастило додзвонитися. Він почув голос Сонні:
— Слухаю.
— Сонні, це я, — відповів Майкл.
У голосі Сонні забриніла полегкість:
— Господи, а ми вже потерпали, де ти у бісового батька пропадаєш! Я вже послав людей у те твоє задрипане містечко, щоб розшукали тебе.
— Як старий? — запитав Майкл. — Чи тяжко його поранили?
— Досить тяжко, — відповів Сонні, — влучили п'ять разів. Але він живучий, — в голосі Сонні звучала гордість. — Лікарі кажуть, що витягне. Слухай, хлопче, мені ніколи, я не можу базікати з тобою, де ти тепер?
— У Нью-Йорку, — відповів Майкл. — Хіба Том не казав тобі, що я приїхав?
Голос Сонні ледь здригнувся:
— Тома схопили на вулиці. Ось чому я турбувався за тебе. Його дружина тут, у нас. Їй нічого не відомо. Поліції я теж не повідомляв. І не збираюсь. Ті виродки, що заварили цю кашу, не інакше як божевільні. Їдь сюди й тримай язик за зубами. Гаразд?
— Гаразд, — відповів Майкл. — А ти знаєш, чиїх це рук діло?
— Авжеж, знаю, — запевнив Сонні. — Тільки-но з'явиться Лука Бразі, вони будуть трупами. Ми ще в сідлі і при силі.
— Буду за годину, — пообіцяв Майкл, — приїду на таксі. — Він поклав трубку.
Газети продавалися на вулицях уже більше трьох годин. Напевне, вже повідомляли й по радіо. Неймовірно, щоб Лука Бразі не почув цієї новини ще й досі. Майкл замислився. Де Бразі? Те ж саме питання непокоїло в цю хвилину й Хейгена. Воно ж таки хвилювало й Сонні Корлеоне десь на Лонг-Біч.
***
За чверть до п'ятої дон Корлеоне упорався з паперами, які підготував для нього адміністративний директор його компанії по продажу маслинової олії. Потім надів піджак і постукав сина Фредді пучкою по голові, щоб той нарешті витяг носа з газети.
— Хай Гатто приведе машину зі стоянки, — наказав він. — За кілька хвилин поїдемо додому.
— Доведеться йти мені самому, — пробурчав Фредді. — Полі дзвонив уранці, сказав, що хворий. Знову застудився.
Дон Корлеоне замислено зауважив:
— Це вже втретє за місяць. Мені здається, що треба підшукати здоровішого хлопця на його місце. Скажи Томові.
— Полі добрий хлопець, — не погодився Фредді. — Якщо він каже, що хворий, значить, справді хворий. Мені неважко змотатися за машиною.
Фредді пішов. Дон Корлеоне спостерігав з вікна, як син переходить Дев'яту авеню до місця стоянки машин. Тоді Корлеоне подзвонив до контори Хейгенові. Ніхто не відповів. Подзвонив додому на Лонг-Біч, але знову ніякої відповіді. Роздратований, він виглянув у вікно. Його автомобіль уже стояв біля тротуару перед будинком. Фредді, опершись на крило й склавши на грудях руки, стежив за метушнею покупців різдвяних подарунків. Дон Корлеоне застібнув піджак, директор допоміг надягти пальто. Буркнувши «дякую», дон Корлеоне вийшов і спустився з другого поверху сходами.
На вулиці вже густішали ранні зимові сутінки, Фредді все ще стояв, недбало спираючись на крило великого «Б'юїка». Побачивши батька, що вийшов з будинку, він обійшов машину і сів за кермо. Дон Корлеоне вже збирався сідати, потім завагався, озирнувся назад, на довгий прилавок з фруктами перед овочевою крамничкою біля рогу вулиці. Останнім часом це в нього увійшло в звичку. Він любив великі збережені аж до зими фрукти, жовтаві персики й помаранчі, що пишалися в зелених ящиках. Продавець миттю підскочив до нього. Дон Корлеоне сам не вибирав, лише вказував. Продавець тільки раз не погодився з його вибором, показавши, що один з уподобаних ним плодів підгнив знизу. Дон Корлеоне взяв у ліву руку паперову торбинку з купленим і заплатив п'ятидоларівкою. Отримав решту й уже замірявся повертати до автомобіля, коли з-за рогу вийшло двоє. Дон Корлеоне миттю збагнув, що має статися.
Чоловіки були в чорних пальтах і низько насунених на очі чорних капелюхах — потім свідкам важче буде пригадувати прикмети. Вони не сподівалися, що дон Корлеоне такий моторний. Він випустив з руки пакунок із фруктами й метнувся до автомобіля з дивовижною для його комплекції спритністю, вигукуючи водночас: «Фредо, Фредо». Лиш тоді обидва чоловіки вихопили пістолети й відкрили вогонь.
Перша куля влучила донові Корлеоне в спину. Його хитнуло, як від удару молотом, але він примусив своє тіло рухатися вперед, до автомобіля. Дві дальші кулі влучили в сідницю, й дон розпластався серед вулиці. Тим часом обидва гангстери, намагаючись не послизнутися на розсипаних фруктах, метнулися до нього, щоб добити. У цю мить, не більше як через п'ять секунд після батькового вигуку, Фредеріко Корлеоне виліз із автомобіля і його голова замаячила над машиною. Тим часом вбивці ще двічі поспіхом вистрелили в дона, який лежав біля бровки. Одна куля прошила біцепс на руці, а друга — литку правої ноги. Хоча ці дві рани були не такі небезпечні, та з них ринула кров, і коло тіла зібралися невеликі калюжки крові. Та дон Корлеоне доти вже втратив притомність.
Фредді почув батьків крик, почув, як батько гукає його давнім дитячим ім'ям, а потім пролунали перші два постріли. Коли він виліз з автомобіля, його майже паралізував жах, він навіть не витяг пістолета. Убивці могли б легко пристрелити і його. Проте вони злякалися, бо здогадувалися, що син має зброю, а крім того, минуло вже чимало часу. Отже, вони зникли за рогом, залишивши на вулиці самота Фредді та закривавлене тіло його батька. Люди, що рясніли на вулиці, кинулися врозтіч у під'їзди або попадали на асфальт, інші позбивалися в невеличкі купки.
А Фредді й досі ще не вийняв зброї. Стояв як приголомшений безтямно дивився на батькове тіло, що лежало на асфальті, як йому здавалося, в озері почорнілої крові, лицем донизу. Фредді таки справді заціпенів. Люди, що уже заметушилися навколо, побачили, як він почав падати, мов мішок. Його підвели до тротуару й посадили. Біля дона Корлеоне зібрався чималий натовп, який розступився, коли, завиваючи сиреною,
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрещений Батько», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Хрещений Батько» жанру - 💙 Детективи:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Хрещений Батько"