Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"

Його підхоплюють і підкидають вгору, вітаючи з перемогою. Скориставшись безладдям, Филимон вибігає із залу.

Втікача наздогнали, грубо схопивши за фалди широкого піджака, привели на розправу до новоспеченого короля.

Яшка стояв спиною до більярдного столу й руками спирався на його виступи.

— Ну, Филимоне Панкратовичу, а за бенкет платити хто буде? — з фальшивою чемністю запитав Яшка. — Губернатор чи, може, пан Бродський?

— Та я… — закліпав очима Филимон.

— Викладай, падлюко, гроші і мотай звідси на свою Шулявку!

— Скільки, Яшо?

— Навіщо питати, Филимоне Панкратовичу? Як домовились! Пєтєньку і дві катєньки[12]… Прибити б тебе тут?

— Яшенько, не погуби! — впав навколішки Филимон.

— Мерзотник ти! Не ганьби своїх! Убивати тебе не буду! Йди звідси геть!

До ранку в банкетному залі ресторану при готелі «Континенталь» гуляли. Рікою лилася горілка, вино, коньяк. Горлали: «Віват королю!»

А на світанні дружки Яшки Одноокого взялися бити посуд, ламати стільці. Яшка, який пиячив в окремому номері, наказав привести Шкалика. Того знайшли під столом.

— Зробіть з нього людину! — гидливо наказав Яшка. — Свиня паршива, зовсім пити не вміє.

Шкалика роздягли і вилили на нього двоє відер води.

— Залиште нас! — наказав Яшка.

Шкалик натягував на мокре тіло одежу, ковзаючи байдужим поглядом по Вєрочці, яка спала на вузькій канапі.

— Ось тепер бачу, — зверхньо посміхнувся Яшка, — що з тобою можна серйозно говорити. Випєй!

Шкалик випив і почав длубатися виделкою в тарілці. Яшка, відхилившись на спинку крісла, спитав:

— То ти, твоє благородіє, тієї мадамочки іще не зустрічав?

— Якої мадамочки? — аж підскочив Шкалик.

— Що з Левашовської підпільну друкарню сплавила.

Шкалик спантеличено гикнув і почав тверезіти.

— Не треба грати з Яшкою у піжмурки, ваше благородіє. Яшка все знає!.. Не там шукаєш.

— А де треба? — нетерпляче спитав Шкалик.

— На Прорізній, ваше благородіє. І за що тільки платять таким бовдурам? Тебе ж не сьогодні-завтра Спиридович в буцегарню посадить! А я тебе виручити хочу! Скажу тобі ім'я мадамочки, де вона живе і адрес підпільної друкарні, але грошики пополам!

— Які грошики?

— З Яшкою жартувати не треба! — розсердився Одноокий. — Без тебе обійшлися б, але не можна підводити Спиридовича, у нас з ним домовленість. А тобі він обіцяв за платити щедро.

— Я згоден, — зітхнув Шкалик.

— А куди б ти дівся, твоє благородіє? — Яшка радо підвівся з крісла. — Значить, завтра ввечері. Прийдеш на Верхній Вал. Знаєш, де це?

— Знаю. А зараз чому не можна?

— Зараз у тебе ще голова порожня.

— Та ні, — наполягав Шкалик. — Чим скоріше…

— Ти ж п’яний, як свиня! Пшьол… виспись і приходь. Тільки нікому ні слова.

Шкалик вийшов. Яшка задоволено потер руки, підійшов до столу і хлюпнув у склянку горшки. А за вікном ще висла темнувата тиша, і Ілько, затамувавши подих, уважно слухав розмову в номері. Потім обережно спустився по ринві додолу і насторожено відійшов од готелю.

Тільки через тиждень Шкалик зустрівся з Яшкою.

Все летіло шкереберть. І мрії й надії. А він, дурний, думав: вислідить тих клятих соціалістів з їхньою друкарнею, одержить від пана підполковника винагороду, плюне на поліцейську службу й гайне до рідного села… На чужі гроші всі ласі! Легко сказати — віддати тому бандюзі половину! Все одно проп’є! А можна ж прикупити поля, волів, коней та й зажити своїм господарством, оженитися на багатій. Ні, не бачить Яшці не те що половини, а й гривеника! Ось тільки одержить, хай тоді шукають вітра в полі!

Майже тиждень подільські головорізи вшановували свого вожака, новоспеченого короля київського більярду. І чи до «їхнього благородія», плюгавенької поліцейської собаки, було королю?! За гроші він не хвилювався. Нікуди вони не дінуться. Вєрка — молодець! Винюхала і не своїм благородіям розказала, а Яшці. Чи не хоче його до себе прив’язати? З Вєркою він зійдеться полюбовно, а благородіє доведеться трохи полякати, а ні — перо в бік і все. Хіба що натякнути пузатому Кулябці, щоб якусь брязкалку за старання на груди йому повісили.

Ящина кімната, темна й вузька, освітлювалася єдиним вікном та настільною лампою. Яшка, ввійшовши з Шкаликом, підкрутив гніт — стало видно. На круглому столі, приставленому до вікна, стояли тарілки з наїдками, пляшки з напоями.

— Що, ваше благородіє, не подобається? — глянув Яшка на Шкалика. — Сідай!

Шкалик мовчки сів до столу, а Яшка, вже спокійніше:

— Моя Вєрочка, я тобі казав, накрила підпільну друкарню соціалістів. Як це вона зробила — не знаю! Це її собаче діло. За те їй гроші платять!.. Запам’ятай, ваше благородіє! Мадамочка, яку ти шукаєш, живе в домі пана Хрякова, на Костянтіновськой, 70. Зовуть її Булавіна Ніна Федорівна. А друкарня знаходиться…

— На Прорізній! — вихопилося в Шкалика.

— Точно, в двадцять другому номері. Зрозумів?

— Так, так, Яшо!

— Сьогодні вже пізно, — розмірковував Яшка. — Завтра рано підеш до Кулябка і все йому розкажеш. Але про Вєрку мовчи! Скажеш, що сам знайшов. А потім і грошики поділимо.

— Стривай, Яшо! — розгублено засовався на стільці Шкалик. — Кулябко суворо заборонив мені з’являтися у відділі! Я тільки ввечері зустрінувся з дід… з його людиною!

— Чхати на твого Кулябка!

— Я військовий, Яшо, — догідливо пояснив Шкалик. — А накази старших у нас треба виконувати.

— Гаразд! — Яшка ляснув долонею по столу. — Хай буде по-твоєму! Наші соціалістики зачекають! Гей! Савко! Проведи їх благородіє до його квартири! — наказав, коли той вскочив у кімнату. — Але щоб ні-ні! За це відповідаєш головою! Геть з-перед очей! Яшка гулять буде!

Шкалик і Савка вийшли. Від