Читати книгу - "Мауглі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ого! І тут люди бережуться від Народу Джунглів», — подумав він.
Мауглі й раніше не раз під час своїх нічних блукань навколо людських поселень зустрічав такі заступи. Він сів на землю, а коли до воріт підійшла людина, встав і поклав пальця в рота, показуючи так, що хоче їсти. Людина витріщилася на нього, а потім побігла вулицею села з голосними криками. Вона кликала священика, браміна. Той прийшов; це був товстий чоловік, вбраний у білий одяг, з червоними й жовтими позначками на лобі. З ним до воріт підійшло близько сотні людей, які дивилися на Мауглі, говорили, кричали й показували на нього пальцями.
«Які вони нестримані! Дивний народ це плем’я людей, — подумав Мауглі. — Лише сірі мавпи поводяться так, як вони!»
Хлопець виструнчився, відкинув назад своє довге волосся і, насупивши брови, виклично поглянув на юрбу.
— Чого ж ви злякалися? — говорив священик. — Бачите ці шрами на руках і ногах? Це сліди від вовчих укусів. Перед вами вовчий приймак, який утік із Джунглів.
Дійсно, під час ігор вовченята часто кусали Мауглі сильніше, ніж хотіли, і тому його руки й ноги були вкриті білими рубцями. Але він ніколи не вважав ці подряпини укусами. Він добре знав, як це, коли кусають по-справжньому.
— Ой, бідолаха! — заголосили в один голос дві чи три жінки. — Це його так покусали вовки! Нещасне дитя! А він такий гарненький. Які в нього полум’яні очі! Слухай, Мессуа, він схожий на твого хлопчика, якого тоді забрав тигр.
— Ні, навряд чи. Цей занадто високий, але в очах у нього дійсно є дещо схоже з моїм сином.
Священик, людина метикувата, пам’ятав, що Мессуа була дружиною найбагатшого з поселенців. Він хвилину дивився на небо, а потім урочисто оголосив:
— Що Джунглі взяли, те вони й повертають назад! Візьми дитину в свій дім, дочко, і не забудь подякувати належно служителю богів, який один може знати долю людини.
«Присягаюся буйволом, що за нього купили моє життя, — сказав Мауглі собі, — все, що відбувається переді мною зараз, дуже нагадує те, як мене розглядали вовки Сіонійської Зграї. Що поробиш: коли я людина, то й повинен стати людиною».
З натовпу вийшла жінка й кивнула головою, запрошуючи Мауглі йти за нею до хатини. Там стояло червоне лаковане ліжко, велика обмазана глиною скриня для зерна з цікавими різьбленими малюнками, в якій було близько півдюжини мідних горщиків. На маленькому вівтарі розташувався індуський божок, а на стіні висіло звичайне дзеркало, які продаються на сільських ярмарках.
Жінка дала хлопчику чашку молока й кусень хліба, потім поклала руку на його голову й зазирнула в очі. Її не полишала думка, що це міг бути її справжній син, який дивом врятувався від тигра і тепер повернувся з Джунглів. І вона почала кликати його: «Нату, Нату!». Але Мауглі ніяк не зреагував на це ім’я.
— Чи ти пам’ятаєш, як одного разу я дала тобі новенькі черевички?
Вона торкнулася його ніг, жорстких, наче копито.
— Ні, — сумно сказала вона, — ці ноги ніколи не знали черевиків. Але ти дуже схожий на мого Нату, і ти станеш моїм сином.
Мауглі почувався в хатині ніяково, бо раніше йому ніколи ще не доводилося знаходитись під дахом. Він трохи заспокоївся, коли помітив, що крізь солом’яний дах він може в будь-яку хвилину вибратися на волю і що хатина не замикається щільно.
«Неможливо жити з людьми, — думав він, — якщо не розумієш, що вони говорять. Я відчуваю себе серед них таким дурним і безпомічним, як людина, що потрапила б до нас у Джунглі. Мені потрібно вивчити їхню мову».
Необхідність змушувала хлопчика наслідувати голоси різних звірів у Джунглях: він навчився вити, як вовк, бекати, як антилопа, хрюкати, як молода дика свиня. Так і тут, коли Мессуа вимовляла якесь слово, Мауглі легко повторював за нею, і вже того ж дня, коли потрапив до хатини, він вивчив назви багатьох предметів.
Коли настав час спати, виникла проблема, де покласти хлопчика. Мауглі рішуче відмовився лягати спати всередині хатини, яка нагадувала йому пастку для пантер. І коли в хатині замкнули двері, він вистрибнув через вікно.
— Облиш, — говорив чоловік Мессуа. — Зрозумій, що досі він ніколи не спав у ліжку. Якщо він справді почувається нашим сином, він не втече від нас.
Мауглі випростався серед високої м’якої трави на краю луки, неподалік від лісу. Перш ніж заплющити очі, він раптом відчув, як його обличчя торкнулася м’яка сіра морда.
— Фу, як від тебе тхне худобою і димом, — сказав йому Сірий Брат, старший із чотирьох дитинчат Вовчиці, що ріс разом із хлопчиком. — Ти вже перетворився на людину. Прокинься, Маленький Брате: цілих тридцять миль пройшов я сьогодні, щоб побачити тебе й принести новини з Джунглів.
— Ну, що нового у Джунглях? Чи всі здорові? — запитав Мауглі, обіймаючи вовка.
— Всі, окрім вовків, обпечених Червоною Квіткою. Слухай далі: Шер-Хан пішов із наших місць і полює десь далеко. Він не повернеться, доки не відросте обсмалена тобою шерсть. Але він заприсягся повернутися, щоб кинути твої кістки у Вайнгангу.
— Ну, це ще вилами по воді писано. Я теж заприсягнувся у дечому. Отже, загалом новини добрі. Я дуже втомився через те, що бачив сьогодні багато нового. Сірий Брате, не забувай мене і частіше принось новини.
— І ти не забувай, що ти вовк. Адже люди не змусять тебе забути про це, чи не так? — з тривогою запитав Сірий Брат.
— О, ніколи! Я завжди пам’ятатиму, що я любив тебе і всіх вас, хто виріс
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.