Читати книгу - "Будуарна філософія"

Будова нашого тіла, наші органи, кругообіг крові та лімфи, енергія духовних процесів — ось фізичні причини, які з однаковою ймовірністю можуть призвести до утворення і Тітів, і Неронів,[9] і Мессалін, і Шанталь.[10] Не слід ані занадто пишатися чеснотами, ані надміру каятися в гріхах, не слід звинувачувати природу ані за те, що вона створила нас добрими, ані за те, що вона заклала в наші душі потяг до злочину вона діяла згідно зі своїми накресленнями, своїми планами і потребами — отже, підкорімося їй. Я розгляну тут лише жорстокість жінок, яка завжди проявляється в них активніше, ніж у чоловіків, із вельми переконливої причини їхні органи чутливі понад усяку міру.

В загальному плані ми розрізняємо два види жорстокості. Перший вид — це жорстокість, породжена дурістю, жорстокість, якої ніколи не обмірковують, ніколи не аналізують і яка перетворює істоту, народжену людиною, в хижого звіра; така жорстокість не дає людині ніякої втіхи, бо той, хто до неї схильний, не здатен до жодної винахідливості; брутальна поведінка таких людей рідко буває небезпечною — від неї завжди легко знайти захист. До другого різновиду жорстокості, яка є наслідком надчутливості органів, удаються лише люди, обдаровані надприродною вразливістю, і надуживання, до яких доводить їх ця риса вдачі, є не чим іншим, як витонченими проявами їхньої вразливості. Саме такі люди, чиї нерви швидко притупляються з огляду на свою надмірну вразливість, і вдаються до згаданих проявів жорстокості — інакше їм було б нелегко розбудити свої чуття. Але як мало людей усвідомлюють цю різницю між двома видами жорстокості! Як мало її відчувають! І одначе вона існує, вона незаперечна, і от жінки найчастіше схильні саме до другого різновиду жорстокості, Придивіться до них добре, і ви переконаєтеся, що саме надмір вразливості спонукає їх до подібної поведінки; ви побачите, що саме розбурхана уява, сила їхнього духу робить їх лютими й озвірілими. І в той же час за всіх обставин життя такі жінки зберігають чарівність. Ви не зустрінете жодну з цієї породи, котра не зуміла б заморочити голову першому-ліпшому чоловікові, якщо вона тільки захоче. На жаль, негнучкість або радше абсурдність наших звичаїв залишає мало поживи їхній жорстокості, і вони змушені ховатися, прикидатися, прикривати свою схильність удаваними актами доброчинності, яку вони ненавидять до глибини душі. Отже, тільки за найнепроникнішою завісою, з додержанням найсуворіших заходів остороги, в оточенні найвідданіших подруг мають вони змогу віддаватися своїм уподобанням. А що таких жінок на світі багато, то як наслідок ми маємо багато нещасних. Хочете познайомитися з ними ближче? Оголосіть яку-небудь жорстоку виставу — щось про дуель, про пожежу, про війну, про бій гладіаторів, — і ви побачите, як вони на неї збіжаться, але такі нагоди, де вони можуть знайти поживу своїй нестямі, трапляються нечасто, отож вони вічно стримують свої поривання і дуже страждають.

Окиньмо побіжним поглядом жінок цієї породи. Зінгва, цариця Анголи, найжорстокіша з них, віддавала своїх полюбовників на забій відразу по тому, як вони її вдовольняли. Нерідко вона примушувала воїнів битися на її очах і ставала призом для переможця. Щоб удовольнити свою хижу вдачу, вона розважалася тим, що наказувала товкти в ступі усіх жінок, які мали зухвалість завагітніти до тридцяти років. Зое, дружина одного китайського імператора, не знала більшої втіхи, як милуватися стратами — за її наказом усіх злочинців піддавали смерті в неї на очах. Якщо ж злочинців бракувало, то вона наказувала вбивати рабів у той час, як вона трахалася зі своїм чоловіком, і тим більше умлівала від утіхи, чим сильнішими були муки нещасливців, відданих на тортури. Не хто інший, як вона, у своєму прагненні вигадувати для своїх жертв усе витонченіші й витонченіші муки винайшла знаменитого мідяного стовпа, всередині порожнього, який розігрівали до червоного жару, закривши в ньому людину. Феодора, дружина римського імператора Юстиніана, розважалася, спостерігаючи, як виготовляють євнухів; а Мессаліна мліла від утіхи в той час, як у неї на очах чоловіків піддавали мастурбації, доводячи їх до цілковитого виснаження. Аборигенки Флоріди, прагнучи побільшити член свого чоловіка, садовили йому на голівку дрібних комашок, від чиїх укусів сердега мусив терпіти нелюдський біль; щоб провести таку операцію і напевне домогтися своєї мети, вони накидалися на одного чоловіка гуртом і зв'язували його. Коли з'явилися перші іспанці, ці тубільні дами самі тримали своїх чоловіків, поки варвари-європейці вбивали їх. Катрін Вуазен і маркіза де Бренвільєр[11] удалися до отрути лише задля втіхи скоїти злочин. Одне слово, історія подає нам тисячі і тисячі прикладів жіночої жорстокості, і саме з огляду на природжену схильність слабкої статі до таких душевних поривів я хотів би, щоб жінки взяли собі за звичай шмагати коханців — тобто до засобу, яким задовольняють свій природний потяг жорстокі чоловіки. Декотрі з них уже застосовують цей спосіб, я знаю, але поки що він не поширився серед жіночої людності настільки, як того мені хотілося б. Якби суспільство дозволило жіночій нестямі розряджатися так безневинно й просто, воно тільки виграло б, бо, не маючи змоги лютувати в такий спосіб, жінки вдаються до інших і, щедро окропляючи світ своєю отрутою, доводять до розпачу і своїх чоловіків, і свої родини. Відмова зробити добродіяння, коли трапляється така нагода, небажання визволити з біди нещасного дають, якщо можна