Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Фантомна довіра, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантомна довіра" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер / 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 240
Перейти на сторінку:

— Чому ж сама? З мамою і сестрою, — він повернув до неї голову. — Маленька, я в суботу тобі все компенсую.

— Руслане… Тоня — моя подруга. Ми разом ще з дитячого садочка. Ми вчилися в одному класі. І саме вона покликала на допомогу, коли я тонула, якби не вона…

— Так, так, я знаю. Тоня покликала, Степан тебе витяг і реанімував, Бакеро викликав швидку. Я знаю. І ти їм за це дуже вдячна. Але ж тепер є я, є ми, і мені не все одно, з ким ти спілкуєшся. Тоня — вона ще та штучка.

— Про що ти?

— Я бачив Тоню з Максимом разом не один раз у різних місцях. Я прекрасно розумію, що саме є між цими двома, і мені не подобається, що ти спілкуєшся з жінкою, котра спить з одруженим чоловіком.

— Ти бачив Тоню?..

— Так. Ти знала про її стосунки з тим “жонатиком”?

— Знала…

— Знала і нічого не сказала? Лоро! Ти вважаєш це нормальним?!

— Чому я мала з тобою обговорювати особисте життя своєї подруги? І що ти там робив? Що за місця?

— Відпочивав із друзями. Я ж можу ходити в бар зі своїми друзями?

— Звісно, що можеш. Хоча я й не знаю твоїх друзів…

— Ти хочеш з ними познайомитися? Гаразд, я не проти. Але ми з тобою самі ще не дуже добре знайомі, боюся, що друзі будуть заважати.

— Руслане… Мені не подобається ця розмова, — знайомитись із його друзями Лора не мала жодного бажання. Хоча знала, що, поглянувши на них, пізнає його краще, та от саме пізнавати Руслана їй геть не хотілося. — Я вже пообіцяла Тоні, що завтра прийду до неї з тортиком, а ти знаєш, що я завжди намагаюся дотримуватися своїх обіцянок.

— Знаю, але я прошу тебе про це…

— Єдине, що можу пообіцяти, що завтра у жоден бар не піду. Така обіцянка тебе влаштує?

— На цей раз влаштує.

— Окей. Тоді добраніч, — Лора відсунулася на край і, повернувшись до нього спиною, давала всім своїм виглядом зрозуміти, що розмову закінчено і вона має намір спати.

— Маленька, ти образилася? — Руслан підсунувся до неї. Лариса порахувала до п’яти, перш ніж відповісти.

— Давай спати. У мене завтра іспит — я хочу виспатися.

— Я можу допомогти тобі повторити, — він провів рукою вздовж її хребта.

— Ні, дякую, — буркнула Лора, і Руслан, затримавшись біля неї на якусь мить, таки відсунувся.

Вона дуже боялася, що він наполягатиме на “повторенні”, але Руслан вирішив відступити. Це добре.

 

Наступного дня Лорі вдалось уникнути “ранкових привітань” і втекти раніше в училище. Склавши іспит на “відмінно”, пригостила одногрупників двома “Празькими” тортами і соком в парку Відрадний: всі одногрупники “виставлялися” саме так. На щастя, не пішов дощ. Трохи погомоніла з ними та побігла на електричку.

Зійшовши з перону у своєму селищі, зайшла до магазину, купила маленький тортик. Забігла додому, помила голову над мискою, бо ванної кімнати в хаті не було, а в літній душ йти холодно: небо хмарилося. Спочатку хотіла одягнути джинси, але ж у неї сьогодні свято, тому одягла блакитну сукню, трохи вище коліна, в якій була на випускному в школі. Чому б не побути сьогодні гарною? Можливо, у Тоні в фотоапараті є плівка і вона зможе Лору сфотографувати? Лорі ця сукня дуже подобалася: вона гарно обтягувала груди, підкреслювала талію і розширювалася донизу від стегон, роблячи потрібні акценти на її принадах. Цю сукню їй подарувала Тонина мама перед випускним: Ніна Григорівна і Тоня завжди допомагали їй з речами, мали певні можливості у цьому питанні. Взула босоніжки та пішла до Тоні.

Лора поспішала, обережно несучи пакет з тортом і поглядаючи на небо, на якому збиралися темні хмари: хоч би дощ не застав її в дорозі. Намокнути не хотілося.

А ще Лора думала про вчорашню розмову з Русланом, котра лишила неприємний осад. Він ще ніхто, а вже диктує свої правила. І за суботу так роздавав вказівки, наче рабині: “Ти маєш бути рівно о 10.00 на метро Арсенальна, не запізнюйся. Будь у гарному одязі та зроби гарну зачіску, а не просто з розпущеним волоссям. Підбери собі електричку, щоб бути вчасно.” А сам… Бачив Тоню і нічого не казав, до вчорашнього вечора. Чи бачила його Тоня? Навряд… Хоча… Треба поговорити з подругою.

Коли повернула на вулицю до Тоні, то від несподіванки зупинилася. Перед будинком Хризонівни був запаркований чорний позашляховик. Біля нього стояв, спираючись на капот, високий чоловік міцної статури у темно-синіх джинсах і чорній футболці, а навпроти нього — Тоня. Ну, якщо можна так сказати, що вона стояла, бо дівчина згиналася навпіл і заливалася сміхом. Чоловік теж сміявся і витирав сльози. На його лівій руці була... Пов’язка? Гіпс?

Помітивши Лору, Тоня махнула подрузі рукою. Потупцявши на місці, Лариса таки рушила до них.

Степан... Вона розуміла, що це він, і боролась із панікою, що наростала всередині. Навряд чи він буде дивитися на неї зі злістю й кричати, але страх повторення останнього діалогу оживав. Тікати не можна, потрібно підійти й показати йому, що все вже в минулому...

— Ларисо! — Тоня кинулася до подруги з обіймами. — Яка ж ти гарна! Вітаю тебе з днем народження! Склала іспит?

1 ... 25 26 27 ... 240
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантомна довіра, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантомна довіра, Лана Вернік"