Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

23

Стіллер увійшов до свого помешкання на останньому поверсі висотки на Ґрюннерльокка.

Game on! — подумав він, а тоді ще й вголос повторив:

— Game on!

Черевики голосно цокали по недавно покладеній керамічній плитці на підлозі в коридорі. Він струсив їх з ніг, куртку пожбурив на одноногий вішак, задоволено всміхнувся своєму відображенню у дзеркалі.

Розслідування часто порівнюють з грою в пазли — головоломкою. Тут гра не така. Хіба назва пасує, бо таки голову поламати треба. Він любив ігри, які ставили виклики перед гравцем. Поки що йому вдалося зманеврувати розслідування в тому керунку, у якому хотів.

Стіллер пішов на кухню, взяв із шафки склянку й наповнив газованою водою з дозатора у дверях холодильника. Однією рукою тримав склянку, другою увімкнув музику. Ніжна мелодія накладалася на шерех дощу за вікном.

Цікаво, як зреагує старий слідчий з Ларвіка на те, що він залучив до роботи його доньку? Вона, напевно, поділиться з батьком новиною, що писатиме про «справу Кроґ», однак Вістінґ навряд чи признається, що його вмовили на таємну операцію. Для цього він надто високий профі.

Музика в динаміках стала глибшою і мелодійнішою. Вона супроводжувала його з кімнати в кімнату. Помешкання, чесно кажучи, було завелике для нього самого. Колись це були дві мансарди, потім його батько купив увесь багатоповерховий будинок і, об’єднавши їх у таке собі помешкання гаусмайстра, запропонував Адріанові там мешкати. Але не на правах наглядача за домом, такий наглядач уже був.

Три картонні коробки зі «справою Катаріни» стояли на столі у вітальні. У понеділок треба буде віддати її на сканування, щоб мати в електронному вигляді. Однак гортати старі аркуші — це щось зовсім інше. Йому подобався дотик до живого паперу.

Він сів, виклавши ноги на стіл, і потягнувся по верхню теку. Видно, що Вістінґ попрацював з матеріалами. Тут і там стирчали кольорові наліпки з ключовими словами. Деякі місця в документах були підкреслені або відмічені рисками на полях.

У першій чорній теці підшито поліційні документи. Переважно інформація про проведені слідчі дії, які так і не дали результатів: звіти про пошуки на суходолі й під водою, про опитування потенційних свідків, про перевірку громадських транспортних засобів та списків пасажирів, які виїжджали за межі країни. До деяких звітів причеплено фотографії. Це може ускладнити сканування. В одному рапорті йшлося про букет троянд на комоді в коридорі й додавалося фото зів’ялих квітів. Стебла без обгорткового паперу, ніби букет збиралися поставити у вазу, але не встигли. Судячи з рапорту, у букеті було чотирнадцять троянд сорту «Акапелла», які імпортували з Нідерландів і продавали в шести крамницях міста по сім штук в кожному букеті. Букет в домі Катаріни був, вочевидь, подвійний. Слідчим не пощастило з’ясувати, де продали ці квіти, і, відповідно, хто їх купив.

Дощ тарабанив по даховому вікні. Стіллер задер голову й визирнув надвір. Цікаво, Катаріні хтось подарував квіти чи вона купила їх собі сама? Хотіла залишити їх собі чи комусь віддарувати? Жінки часто купують собі квіти, але троянди — лише зрідка. До того ж, букет зовсім не в’язався з валізою на ліжку, спакованій начеб на довгу відсутність.

Стіллер перейшов до фото на наступному рапорті. Одяг у валізі охайно складений і укладений так, щоб його багато вмістилося. На жовтій наліпці Вістінґ написав: «Заплановано?»

Стіллер з ним подумки погодився. Скидалося на те, що Катаріна запланувала подорож, бо, якщо це не так, то речі були б накидані абияк. Та й перелік речей був трохи дивний: десять пар шкарпеток, десять пар трусів, п’ять бюстгальтерів, десять футболок, п’ять пар штанів, п’ять светрів, п’ять блузок і спортивний костюм. Якийсь надто суворий підбір, який не давав ніякої підказки щодо мети подорожі. Питання: чому Катаріна не взяла з собою валізи, якщо поїхала добровільно? І водночас нічого не свідчило про те, що до неї застосували примус. Жодних, ані найменших слідів боротьби. Ні перевернутих меблів, ні розкиданих речей, як це часто буває на місцях злочину, де жертва чинить опір. Килимки на підлозі не зіжмакані, взуття в коридорі викладено попарно, одне до одного.

Ну, і код, звичайно! Загадковий папірець, знайдений на кухонному столі. Його копія є і в Кріпосі. Стіллер витратив не одну годину, метикуючи над ним. Своєрідний малюнок з різними цифровими комбінаціями і хрестиком. Одна риска в хрестику трохи довша за другу — схоже на могильний хрест. А ось розташування цифр начеб 134 невипадкове. Хрестик чи хрест — маркувальний знак. З огляду на причетність Мартіна Гауґена до давньої справи з викраденням, Стіллер ніяк не міг позбутися думки, що це якось пов’язано з Надією Кроґ.

Нічого нового й мудрого йому не спало на гадку і тепер. Тож він відклав закодоване послання. Щоб вникнути в суть «справи Катаріни», треба все відпрацьовувати систематично. І почати від самого початку.

24

Мікрохвильовка голосно дзеленькнула. Вістінґ злякався, що той звук міг розбудити Амалію. Він вийняв шматок піци, взяв його з собою до вітальні й, обережно скрадаючись, рушив до канапи. Мала спала на боці, вкрита ковдрочкою, смочок у роті, личко сховала в м’якій ганчір’яній іграшці-притулянці.

Вістінґ приставив два стільці спинками до канапи, щоб Амалія не скотилася, якщо неспокійно спатиме чи раптом прокинеться. Але дитина спала спокійно.

Вістінґ сів з іншого боку столу, повагався, чи не ввімкнути телевізор, але передумав, боячись, що він заважатиме малій. Натомість узяв планшета, який йому подарував Тумас на Різдво. Рідко ним користувався, здебільшого для читання новин.

Вістінґ залогінився на сторінці архіву «ВҐ», задав у пошук ім’я «Надія Кроґ». Першою тоді з’явилася невеличка нотатка з описом початку пошукової операції. Наступного дня — уже велике фото дівчини на першій сторінці. Пошукова операція не дала результату, тож поліція відкрила кримінальне провадження, припускаючи, що скоєно злочин. Зі статті важко було зрозуміти, чи поліції відомо більше, ніж газетярам. Газета цитувала висловлювання слідчого, який керував розслідуванням. Вістінґ його не знав. Ґауте Фалле. Поліція мала намір опитати потенційних свідків у житловому кварталі Стрідсклев, де востаннє бачили Надію Кроґ. Припускали, що вона прямувала додому в Гайстад. І саме цей відтинок