Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

КАТУРЯН: Слідчі! (Пауза.) Слідчі! Я хочу зізнатись у вбивстві шести душ. (Пауза.) Я маю одну умову. (Пауза.) Вона стосується моїх творів.

Затемнення.

Антракт.

Сцена друга

Катурян розповідає казку, яку одразу розігрують дівчина та її Батько й Мати. Незначна зміна костюмів перетворює батьків на названих батьків, хоч їх грає одна й та сама пара.

КАТУРЯН: Жила собі колись у далекому-предалекому краю одна дівчинка, і хоч батьки виховували її взагалі не в релігійному дусі, дівчинка все одно була впевнена, що вона — друге пришестя Господа Ісуса Христа.

Дівчинка начіплює страшенно фальшиву борідку та сандалі й починає благословляти меблі, речі — усе підряд.

КАТУРЯН: Важко було це зрозуміти, де це взялося в шестирічній дитині. Вона носила накладну борідку, ходила скрізь у сандалях, усе благословляла. Її завжди можна було знайти серед убогих та бездомних, вона втішала п’яниць і наркоманів і взагалі водилася з такими людьми, яких її мама й тато вважали неналежним товариством для шестирічної дочки. Щоразу, як вони тягли її додому з сумнівних місць, вона тупала ногами й верещала, й кидалася ляльками, а коли батьки зауважували, що...

МАТИ: Ісус не тупав ногами й не кричав, і не кидався ляльками...

БАТЬКО: Ісус не тупав ногами й не кричав, і не кидався ляльками...

КАТУРЯН: Вона відповідала: «То колишній Ісус! Ясно?». Якось дівчинка знову вислизнула з дому і два жахливі дні батьки не могли знайти ні її схованки, ні навіть волосинки, доки не пролунав дзвінок од невідомого їм спантеличеного священика: «Прийдіть скоріше до церкви. Ваша дочка нас уже забембала. Спершу це було симпатично, а тепер дратує».

Світло на усміхнених обличчях хороших батьків поступово згасає.

КАТУРЯН: Батьки не подумали нічого поганого, вони просто зраділи, що дочка жива й здорова, і поспішили в центр міста її забирати, проте в поспіху влетіли в зустрічний м’ясний рефрижератор, їм повідривало голови, й вони загинули.

Світло помалу висвічує хороших батьків, з яких тече кров.

КАТУРЯН: Дівчинку повідомили про трагедію; вона зронила однісіньку сльозу і не більше, бо подумала — а що зробив би Ісус, якби його батькам повідривало голови в автокатастрофі? Держава відіслала дівчинку в густий ліс, жити у названих батьків...

Заходять злі Названий Батько й Названа Мати, беруть дівчинку за руки й тримають дуже міцно.

КАТУРЯН: ...про яких ніхто не повідомив державу, що вони жорстокі й недостойні, що вони ненавидять релігію, ненавидять Ісуса, ненавидять усіх, хто нікого не ненавидить. Звісно, вони зненавиділи й дівчинку.

Названі батьки здирають з неї борідку й викидають геть.

КАТУРЯН: Дівчинка їхню ненависть терпіла з веселим серцем і прощала їх, та це нічого не давало. Коли вона завимагала, щоб у неділю її відпускали до церкви, вони забрали в неї сандалі, змусили її йти саму босоніж по нерівній дорозі з битого скла, однак, прийшовши до церкви, вона кілька годин простояла навколішки, молячи Отця небесного, щоб простив їх, доки її не попросили вийти, бо задрипала кров’ю всю церкву. Удома її набили за спізнення, хоч їй не казали часу, коли треба було вернутися. Ще її набили за те, що в школі ділилася їжею з бідними дітьми, набили за те, що веселила некрасивих дітей, набили за те, що шукала хворих на проказу. Життя її перетворилося на нескінченні тортури, проте вона з усмішкою все терпіла й тільки ставала дужча, доки не зустріла якось одного сліпого, що старцював при дорозі...

Катурян грає сліпого. Дівчинка втирає йому в очниці пилюку зі слиною.

КАТУРЯН: Вона змішала жменю пилюки зі слиною і втерла йому в очі. Він заявив у поліцію, що вона втерла йому в очі жменю пилюки зі слиною, і коли названі батьки повернулися з поліції додому, вони сказали дівчинці...

БАТЬКО: То ти хочеш бути, як Ісус?

МАТИ: То ти хочеш бути, як Ісус?

КАТУРЯН: І вона їм відповіла: «Урешті-решт до вас це дійде!». (Пауза.) Якусь мить вони мовчки на неї дивились. А тоді почалося.

Актори відтворюють на сцені жахливі деталі дальшої оповіді.

КАТУРЯН: Названа мати наділа дочці на голову терновий вінок з колючого дроту, бо була ледача й не хотіла робити вінок зі справжнього терну. Тим часом названий батько шмагав її дев’ятихвостою нагайкою. Через годину чи дві, коли дівчинка опритомніла, вони її спитали...

БАТЬКО: Ти й досі хочеш бути, як Ісус?

МАТИ: Ти й досі хочеш бути, як Ісус?

КАТУРЯН: І вона крізь сльози відповіла: «Так, хочу».

Названі батьки висаджують дівчинці на спину важкого хреста. Вона ходить з ним по сцені, стогнучи з болю.

КАТУРЯН: Тож вони зробили їй дерев’яного хреста й примусили пройти по вітальні сто разів, доки в неї ноги не викривились та кісточки не поламались, і вона вже нічого не могла, крім як дивитися, що її ніжки крокують не туди, а названі батьки сказали їй...

БАТЬКО: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

МАТИ: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

КАТУРЯН: Дівчинку трохи не знудило, але вона переборола себе, бо не хотіла здатися слабкою, і подивилась їм у вічі й сказала: «Так, хочу».

Названі батьки прибили її цвяхами до хреста й поставили хреста сторч.

КАТУРЯН: І вони цвяхами прибили їй руки до хреста й загнули ноги так, як мало бути, і поставили хреста сторч біля стіни, й лишили там, а самі дивилися телевізор, і коли всі хороші програми закінчилися, вимкнули його й нагострили списа, і спитали її...

БАТЬКО: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

МАТИ: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

КАТУРЯН: І дівчинка ковтнула сльози, глибоко вдихнула й сказала: «Ні. Я не хочу бути як Ісус. Бо я, падли, і є Ісус!» (Пауза.) І батьки встромили списа їй у бік...

Батьки штрикають списом.

КАТУРЯН: ...і покинули її вмирати, а самі полягали спати.

Голова дівчинки поволі хилиться, очі заплющуються. Сцену заповнює ранкове світло, названі батьки повертаються.

КАТУРЯН: Уранці вони вельми здивувалися, що вона іще жива...

Дівчинка розплющує очі, кивком вітається. Батьки обережно знімають її з хреста. Вона торкається їхніх облич, ніби прощає. Вони кладуть її в скляну домовину і запечатують віко.

КАТУРЯН: ...тож вони зняли її з хреста й поклали ще живу в скляну домовину, повітря в якій мало вистачити тільки на три дні...

Батьки лопатою кидають