Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"

її вітальні й зупинився, дивлячись на розкидані газети, на порожнє горнятко з-під кави. Вони востаннє бачилися кілька місяців тому, і Мору знову вразив його спокій, те, як він начебто сканує повітря, вишукуючи пропущені деталі. На відміну від Деніела, який швидко відкривався навіть чужим людям, Ентоні Сансоне оточив себе стінами — він міг стояти серед натовпу і здаватися холодним, відстороненим і закритим. Морі стало цікаво, що він думав, дивлячись на безлад її змарнованої неділі. «Не у всіх є дворецькі, — подумала вона. — Не всі живуть так, як ти, у маєтку на Бікон-Гілл».

— Пробачте, що турбую вас удома, — сказав він. — Не хотів робити це офіційним візитом до бюро судмедекспертизи.

Він розвернувся до неї.

— І мені справді цікаво, як ваші справи, Моро. Ми давно не бачилися.

— Усе гаразд. Чимало справ.

— Товариство «Мефісто» знову щомісяця збирається у мене вдома. Нам був би корисний ваш погляд на речі, і ми були б дуже раді бачити вас знову.

— Щоб поговорити про злочинність? Цього мені й на роботі вистачає, дякую.

— Ми маємо інший підхід. Ви бачите лише результат, а нас турбує причина самого її існування.

Мора взялася збирати газети, складати їх на купу.

— Я не дуже пасую до вашого гурту, бо не підтримую ваших теорій.

— Навіть після того, що ми разом пережили? Ті вбивства мали викликати у вас сумніви, змусити замислитися про різні вірогідності.

— Щодо того, що в сувоях Мертвого моря ховається уніфікована теорія походження зла? — Вона похитала головою. — Я науковиця. Релігійні тексти читаю заради історичних даних, а не буквальної правди. Не для того, щоб пояснити непояснюване.

— Ви були з нами на горі тієї ночі. Бачили докази.

Сансоне йшлося про січневу ніч, коли вони мало не розпрощалися з життям. Із цим фактом важко було не погодитися, бо докази були не менш реальні за кров, яка залишилася після всього. Але тоді сталося чимало такого, в чому їхні думки ніколи не зійдуться, і найбільша відмінність стосувалася природи того чудовиська, яке полонило їх у будинку на горі.

— Я бачила там серійного вбивцю, яких у світі чимало, — мовила Мора. — Мені не потрібні біблійні теорії, які його пояснюють. Зі мною можна говорити про науку, а не про байки про старовинні демонічні лінії крові.

Вона поклала газети на столик.

— Зло просто існує. Люди бувають жорстокі, деякі люди вбивають. Усім хотілося б дати цьому якесь пояснення.

— Чи наука пояснює, навіщо вбивці муміфікувати жіноче тіло? Навіщо засушувати жіночу голову й класти іншу жінку у багажник автомобіля?

Мора спантеличено розвернулася до гостя.

— Вам уже відомо про ці справи?

Авжеж, він знає. Зв’язки Ентоні Сансоне з правоохоронними органами сягали найвищих щаблів, аж до самого комісара поліції. Така незвична справа, як Мадам Ікс, безперечно, мала привернути його увагу і збудити цікавість потайного клубу «Мефісто», який мав власні чудернацькі теорії про злочинність і боротьбу з нею.

— Є певні подробиці, не відомі навіть вам, — сказав він. — Гадаю, слід вас із ними ознайомити.

— Перш ніж говорити далі, я хочу перевдягнутися, — сказала Мора. — Перепрошую.

Вона пішла до спальні. Дістала джинси й сорочку на ґудзиках — звичайне вбрання, яке цілком пасувало для недільного пообіддя, але все одно виникало відчуття, що для такого визнач­ного гостя цього недостатньо. Від косметики вирішила відмовитися, просто вмилася й розчесала сплутане волосся. Дивлячись на себе у дзеркало, побачила запухлі очі й пасма сивини, яких раніше не бачила. «Що ж, така я є, — подумала Мора. — Жінка, якій уже ніколи не буде сорок. Віку не приховаєш, то я й не намагатимуся».

Коли вона вийшла зі спальні, дім був наповнений ароматом кави. Мора пішла за ним до кухні, де Сансоне вже діставав із шафи два горнятка.

— Сподіваюся, ви не проти — взяв на себе сміливість заварити свіжої кави.

Вона дивилася, як чоловік дістає з кавоварки карафу, наливає, розвернувшись до неї широкою спиною. Здавалося, що на її кухні він почувається як удома, і те, з якою легкістю він уторгся до її дому, дуже дратувало. Він умів увійти до будь-якої кімнати, в будь-якому будинку, і самою своєю присутністю заявити про свої права на цю територію.

Сансоне передав їй каву, і Мора здивовано помітила, що там точно стільки цукру й вершків, як вона любить. Її вразило те, що він запам’ятав таку дрібницю.

— Час поговорити про Мадам Ікс, — мовив він, — і про те, з чим ви насправді можете мати справу.

— Що вам відомо?

— Я знаю про три пов’язані смерті.

— Ми не знаємо, чи пов’язані вони.

— Три жертви, тіла збережені доволі гротескним чином. Це специфічний почерк.

— Я не робила розтину третьої жертви, тож не можу нічого про неї сказати, навіть того, як саме її законсервували.

— Мені сказали — класична муміфікація.

— Якщо під класичною мається на увазі просолення, висушення й загортання — ні, не вона.

— Риси обличчя порівняно цілі?

— Так, дивовижно. Але у тканинах збережена волога. Я ніколи не робила розтину таких тіл. Не знаю навіть, як зберігати їх у такому стані.

— А власниця автомобіля? Вона ж археологиня, чи не так? Має ідеї щодо того, як було збережено тіло?

— Я з нею не говорила. Із того, що казала Джейн, жінка була дуже вражена.

Сансоне поставив горня на стіл і подивився на неї так прямо, що це здавалося майже нападом.

— Що вам відомо про докторку Пульчілло?

— А чому ви про неї питаєте?

— Бо вона працює на них, Моро.

— На них?

— На музей Кріспіна.

— Ви так кажете, наче це якась недоброзичлива організація.

— Ви погодилися брати участь у скануванні. Ви стали частиною медійного цирку, організованого навколо Мадам Ікс. Тож мусили знати, у що втручаєтеся.

— На сканування мене запросив куратор. Не сказавши, що там буде той медійний цирк. Просто подумав, що мене це зацікавить, — так воно й було.

— І, погоджуючись на це, ви нічого не знали про музей?

— Кілька років тому я в ньому була. Колекція химерна, але її варто побачити. Не так уже й відрізняється від інших приватних музеїв, заснованих заможними родинами, які хочуть похизуватися своїми колекціями.

— Кріспіни — особлива родина.

— Чим саме особлива?

Сансоне сів у крісло навпроти неї, так, щоб їхні погляди були на одному рівні.

— Тим, що ніхто насправді не знає, звідки вони взялися.

— Хіба це важливо?

— Це доволі незвично, хіба ні? Першим відомим Кріспіном був Корнеліус, який з’явився у Бостоні у 1850 році. Назвався титулованим англійцем.

— Ви натякаєте, що це було неправдою?

— В Англії він ніде не зареєстрований. Та й в інших країнах так само. Одного дня він просто з’явився, як розповідають — дуже привабливий і харизматичний чоловік. Вдало одружився, розбудував достаток. І він, і його нащадки — колекціонери й невтомні мандрівники, які привозили дивовижі з усіх континентів. Були звичні експонати — різьблені фігурки, речі з поховань, опудала тварин. Але здавалося, що Корнеліуса та його рідню особ­ливо цікавила зброя. Усі різновиди зброї, якими користувалися армії по всьому