Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Битва королів 📚 - Українською

Читати книгу - "Битва королів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Битва королів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 259 260 261 ... 280
Перейти на сторінку:
як уже тисячі років розбиваються об нього всі південні армії. Тепер ми тримаємо Північ, сер.

— Ви тримаєте три замки,— сказав на це сер Родрик,— до того ж цей замок я у тебе відберу, Перекинчику.

Теон і уваги не звернув.

— Ось мої умови. Маєте час до вечора, щоб забратися. Всі, хто присягне на вірність королю Балону Грейджою і мені, королевичу Вічнозиму, отримають підтвердження своїх прав і маєтностей і не постраждають. Усі, хто виступить проти нас, будуть знищені.

Юний Сервин не вірив своїм вухам.

— Ти божевільний, Грейджою?

Сер Родрик похитав головою.

— Просто марнославний, хлопче. Боюся, Теон завжди був про себе зависокої думки,— старий тицьнув у нього пальцем.— Не думай, що мені потрібно чекати, поки Роб проб’ється через Перешийок, щоб упоратися з таким, як ти. Зі мною майже дві тисячі вояків... а якщо чутки правдиві, то в тебе — не більш як півсотні.

«Насправді сімнадцятеро». Теон змусив себе посміхнутися.

— Я маю дещо краще за вояків,— сказав він і підніс над головою кулак, подаючи сигнал, на який чекав Чорний Лорен.

У Теона мури Вічнозиму були за спиною, а от сер Родрик дивився просто на них, тож не бачити не міг. Теон спостерігав за його обличчям. Коли під жорсткими білими бакенбардами в старого затрусилося підборіддя, Теон знав, що той бачить. «Він не здивований,— сумно подумав Теон,— але злякався».

— Боягуз! — сказав сер Родрик.— Використати дитину... як це мерзенно!

— Та знаю,— мовив Теон.— Я й сам цього наївся, хіба ви забули? Мені було десять, коли мене забрали з батькового дому, щоб він більше не зчиняв ніяких заколотів.

— Це не те саме!

Теонове обличчя лишилося непроникним.

— Сильце, в яке я потрапив, було не мотузяне, це правда, але я все одно його відчував. Воно терло мені шкіру, пане Родрику. Терло до крові.

Досі він цього не усвідомлював, але, вимовивши ці слова, він побачив усю їхню правдивість.

— Тебе ніхто ніколи не кривдив.

— І Бет ніхто не скривдить, якщо ви...

Сер Родрик не дав йому договорити.

— Гадина,— виплюнув лицар, геть червоний під білими бакенбардами.— Я дав тобі шанс урятувати своїх людей і бодай померти з гідністю, Перекинчику. Слід було здогадатися, що від дітовбивці нема чого чекати,— він опустив долоню на руків’я меча.— Я мав би зарізати тебе просто тут і зараз і покласти край твоїм підступам і зрадам. Боги бачать, мав би!

Теон не боявся старого базіки, а от лучники й шерега лицарів — то зовсім інша справа. Якщо мечі будуть оголені, його шанси повернутися в замок живим нікчемні.

— Зламайте свою обітницю і вбийте мене — і побачите, як ваша маленька Бет бовтається на кінці мотузки.

У сера Родрика побіліли кісточки пальців, та за мить він зняв долоню з руків’я меча.

— І справді я зажився на світі.

— Не можу не погодитися, сер. То ви приймаєте мої умови?

— Я маю обов’язки перед леді Кетлін і домом Старків.

— А перед своїм домом? Бет — остання в роду.

Старий лицар виструнчився.

— Бери мене замість дочки. Звільни її і візьми в заручники мене. Каштелян Вічнозиму вже точно вартує більше, ніж дитина.

— Не для мене...— («Геройський вчинок, старий, але я не такий дурень»).— І, закладаюся, не для лорда Мандерлі чи Леобальда Толгарта...— («Твоя стара шкура для них цінності має не більше, ніж будь-яка інша»).— Ні, дівчинку я потримаю... потримаю в безпеці, якщо зробите так, я як вам наказую. Її життя у ваших руках.

— Боги милостиві, Теоне, як ти так можеш? Ти ж розумієш, що мені доведеться атакувати замок, я присягав...

— Якщо до заходу сонця це військо й досі озброєне стоятиме під моєю брамою, Бет повісять,— сказав Теон.— Ще один заручник піде за нею в могилу на зорі, а наступний — на заході сонця. Кожен світанок і кожні сутінки приноситимуть смерть, допоки ви не підете. Заручників мені не бракує.

Не чекаючи на відповідь, він розвернув Сміхуна і поїхав у замок. Спершу повільно, та думка про лучників у нього за спиною змусила його перейти на легкий галоп. Маленькі голівки спостерігали за ним зі своїх паль, і їхні обсмолені й обдзьобані обличчя збільшувалися з кожним кроком; між ними стояла, плачучи, маленька Бет Кассель з сильцем на шиї. Теон буцнув коня п’ятами в боки та рвонув учвал. Дріботіння Сміхунових копит по підйомному мосту нагадувало барабанний бій.

У дворі він спішився й передав повіддя Вексу.

— Може, це їх зупинить,— сказав він Чорному Лорену.— Знатимемо до заходу сонця. А поки що забери малу всередину і тримай у якомусь безпечному місці.

Під шарами шкіри, криці й вовни він був мокрий від поту.

— Треба мені випити келих вина. Ні, краще діжку.

У спальні Неда Старка вже розпалили коминок. Теон присів поряд з ним і налив у кубок насиченого червоного з замкових підвалів,— вина кислого, як його настрій. «Вони все одно нападуть,— подумав він похмуро, втупившись у полум’я.— Сер Родрик любить дочку, але він каштелян, а понад усе — лицар». Теон не мав сумнівів: якби це він стояв з мотузкою на шиї, а під мурами командував військом лорд Балон, бойові ріжки уже б сурмили атаку. Теон має дякувати богам, що сер Родрик не залізнорідний. Мешканці царини м’якшої породи, однак він не був певний, що настільки вже м’якшої.

Якщо ж не м’якшої, якщо старий усе одно дасть команду штурмувати замок, Вічнозим упаде: щодо цього Теон ілюзій не плекав. Його сімнадцятеро вояків можуть убити втричі, вчетверо, вп’ятеро більше людей, та врешті-решт сили ворога переважать.

Понад вінцями кубка Теон витріщався на полум’я, думаючи, як усе несправедливо.

— В Лопотючому лісі я їхав поряд з Робом Старком,— пробурмотів він. Тої ночі йому теж було страшно, але не так, як зараз. Одна річ — виїжджати на битву в оточенні друзів, і зовсім інша — гинути самотнім і зневаженим. «Змилуйтеся»,— жалібно подумав він.

Вино не принесло заспокоєння, і Теон послав Векса по свій лук, а тоді вийшов у внутрішній двір. Там він раз по раз спускав тятиву, стріляючи по манекенах і перериваючись тільки на те, щоб повитягати з мішеней стріли, поки не заболіли плечі й не стерлися до крові пальці. «Цим луком я урятував Бранові життя,— нагадав він собі.— Якби ж то я міг урятувати ним своє!»

1 ... 259 260 261 ... 280
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Битва королів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Битва королів"