Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Ельфиню містера Кравча? - приголомшено вимовив Персі.

Містер Візлі з допомогою Гаррі, Рона й Герміони пояснив, що сталося в лісі. Дослухавши розповідь, Персі переповнився обуренням.

- Містер Кравч правильно робить, що виганяє таку ельфиню! - вигукнув він. - Як можна тікати, якщо він категорично їй заборонив... Зганьбила його перед усім міністерством... Добре було б, якби її викликали у відділ контролю за...

- Вона ж нічого не зробила... просто опинилася не в той час у не тому місці! - накинулася Герміона на Персі, і той отетерів. Адже Герміона завжди доволі приязно ставилася до Персі - набагато краще, ніж усі інші.

- Герміоно, чаклун такого рівня, як містер Кравч, не може допустити, щоб його ельфиня гасала скрізь із чарівною паличкою, мов дурна! - бундючно мовив Персі, опанувавши себе.

- Вона не гасала, мов дурна! - вигукнула Герміона. - Вона знайшла паличку на землі!

- Слухайте, хто-небудь може пояснити, що означає той череп? - нетерпляче поцікавився Рон. - Він нікому не робив шкоди... чого всі так розхвилювалися?

- Я ж тобі казала, що це символ Відомо-Кого, - перша відповіла Герміона. - Я про це читала в «Злеті й занепаді темних мистецтв».

- І він не з'являвся ось уже тринадцять років, - додав неголосно містер Візлі. - Зрозуміло, що люди перелякалися... їм здалося, що знову повернувся Відомо-Хто.

- Нічого не розумію, - насупився Рон. - Тобто... це ж лише видиво в небі та й годі...

- Роне, Відомо-Хто зі своїми посіпаками позначав Чорною міткою чергове вбивство, - пояснив містер Візлі. - Це викликало такий жах... тобі цього не збагнути, ти ще молодий. Уяви, що ти приходиш додому і бачиш над своєю хатою Чорну мітку, і знаєш, про що вона свідчить... - Містер Візлі здригнувся. - Що може бути гірше... це просто жах...

На мить запала тиша.

Тоді Білл зняв з руки простирадло, щоб оглянути рану і сказав: - Не знаю, хто її вичаклував, але сьогодні вона стала нам на заваді. Смертежери побачили її й перелякалися. Роз'явилися, перш ніж ми встигли здерти з них хоч одну маску. Добре, що Робертсів ми встигли вчасно впіймати. Вони не розбилися, і ми вже видозмінили їм пам'ять.

- Смертежери? - перепитав Гаррі. - Хто такі смертежери?

- Так себе називали прибічники Відомо-Кого, - пояснив Білл. - Сьогодні ми, здається, бачили рештки їхньої зграї - принаймні тих, хто врятувався від Азкабану.

- Білл, нема доказів, що це були саме вони, - засумнівався містер Візлі. - Хоча й дуже ймовірно, - додав він непевно.

- Я в цьому переконаний! - зненацька вигукнув Рон. - Тату, ми зустріли в лісі Драко Мелфоя, і він фактично зізнався, що серед тих психів у масках був його батько! А ми знаємо, що Мелфої були спільниками Відомо-Кого!

- Але навіщо Волдемортові спільники... - почав було Гаррі, і всі здригнулися. Як і більшість чарівників, Візлі уникали називати ім'я Волдеморта. - Вибачте... - миттю виправився Гаррі. - Навіщо спільники Відомо-Кого піднімали маґлів у повітря? Тобто, який у цьому сенс?

- Сенс? - перепитав містер Візлі і силувано всміхнувся. - Гаррі, вони вважають, що це кумедно. Коли Відомо-Хто був при владі, маґлів убивали просто так, для розваги. Сьогодні вони, мабуть, перепили й вирішили нагадати нам усім, скільки їх ще лишилося на волі. Така собі невинна зустріч давніх друзів, - скривився він з відразою.

- Але ж, якщо це були смертежери, то чому вони роз'явилися, коли побачили Чорну мітку? - здивувався Рон. - Хіба вона їх не втішила?

- Треба ж кумекати, Роне, - озвався Білл. - Смертежери, якщо це справді були вони, доклали чимало зусиль, щоб уникнути Азкабану після того, як Відомо-Хто втратив силу. Вони розповідали всілякі побрехеньки про те, як він силував їх убивати людей і піддавати їх тортурам. Я впевнений, що вони бояться його повернення більше, ніж ми. Коли він зазнав краху, вони заперечили будь-які зв'язки з ним і повернулися до буденного життя... Сумніваюся, що він дуже цьому зрадів...

- Але тоді виходить, що... хоч би хто вичаклував Чорну мітку... - поволі вимовила Герміона, - він це зробив, щоб підтримати смертежерів, чи щоб їх залякати?

- Ми самі не знаємо, Герміоно, - відповів містер Візлі. - Але скажу тобі таке... ніхто, окрім смертежерів, не зміг би її вичаклувати. Я дуже здивуюся, якщо виявиться, що це зробив не смертежер... Принаймні колишній. Слухайте, вже пізно, а якщо мама почує, що сталося, то занедужає від хвилювання. Години зо дві поспимо, а тоді ранесенько пошукаємо якийсь летиключ звідси.

Гаррі виліз на своє ліжко, а в голові у нього аж гуло. Від виснаження він ніяк не міг заснути, хоч була вже третя ночі.

Три дні тому - хоч здавалося, що минула вічність - він прокинувся, бо йому болів шрам. А сьогодні вперше за тринадцять років у небі з'явилася Мітка Лорда Волдеморта. Що це все означало?

Він згадав про листа, якого написав Сіріусові перед тим, як покинути Прівіт-драйв. Чи Сіріус його вже отримав? Коли він відповість?.. Гаррі лежав, дивлячись на брезентову стелю намету, але цього разу йому не уявлялося нічого приємного. І лиш тоді, коли шатро заповнилося хропінням Чарлі, Гаррі нарешті задрімав.

- РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ -

Хаос у міністерстві

Містер Візлі розбудив їх, не давши поспати й кількох годин. Чарами він склав намети, й вони мерщій покинули табір, проминувши містера Робертса, що стояв у дверях своєї хати. Містер Робертс мав доволі дивний, якийсь відсутній, вигляд, і на прощання побажав їм «Веселого Різдва».

- Нічого, він отямиться, - тихо сказав містер Візлі, коли вони вже вийшли на пустище. - Інколи після видозміни пам'яті люди на якийсь час втрачають орієнтацію... а його примусили викинути з голови доволі серйозні речі.

Підійшовши до галявини з летиключами, вони почули галас, а тоді побачили безліч чаклунів і чарівниць, що оточили ключника Безіла, вимагаючи, щоб їх якнайскоріше випустили з наметового містечка. Містер Візлі поспіхом переговорив з Безілом. Вони стали в чергу і ще до сходу сонця завдяки старій гумовій шині опинилися на горі Горностаєва Голова. Рушили через Отері-Сент-Кечпол назад до «Барлога», майже не розмовляючи через утому і думаючи лише про сніданок. Завернули за ріг останньої сільської вулички, побачили «Барліг» - і почули вдалині крик.

- Ой, слава Богу, слава Богу!

Місіс Візлі, що чекала їх на подвір'ї, побігла їм назустріч у домашніх капцях. Обличчя її було