Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Хочу поцілувати тебе, — прошепотів Влад, лагідно провівши великим пальцем по її губах. — Але у п’ять хвилин не вкладуся.

— Тобі треба йти, — видихнула Лера, сховавши долоні на його грудях. — Йди, Владику. Батько от-от повернеться.

— Піду. Але спочатку твоя відповідь, Леро. Просто скажи… Так чи ні?

Шалене хвилювання спалило залишки кисню в грудях і дівчина повільно втягнула носом повітря. Влад допитливо вдивлявся в її обличчя і чекав. Серце зайшлося сполоханим стуком, який відгукувався у вухах глухим шумом. Не відпускаючи погляду Влада, Лера несміливо торкнулася кінчиками пальців його щоки і ледь чутно прошепотіла:

— Так.