Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Я ледь з тіла  не зістрибнула, коли біля моєї ноги з води вискочила чорна блискуча голова. Добре, що Мирт мене втримав:

 - Тихо, Ксюха, це дельфіни...

Дійсно, я впізнала усміхнену тварину. Ще дві такі ж виринули поруч, щось заскрекотали по-своєму. Голови зникли, майнули три чорні спини, знизу в наш пліт щось вдарилося і ми помчали вперед, немов торпеда. Гострі трикутники плавників акул, що майже наздогнали нас, вмить відстали.

 - Здається, дельфіни рятують наші життя, - промовив демон, розглядаючи три темних силуети під плотом.

 - Здається, так. Вони дуже розумні і часто виступають проти акул, допомагаючи потерпілим. Я читала про це, але не думала, що доведеться самій стати свідком подібного. - У мене ноги підкосилися, і я опустилась на ковдру. - Навіть не віриться.

Мирт сів поруч:

 - Нам залишається лише чекати, що буде далі.

Нас раз у раз обливали бризки, вітер бив в обличчя і довелося сісти спиною, спостерігаючи за трикутними плавниками акул, які спочатку здорово відстали, але поступово знов стали наздоганяти нас. І не дивно. Трійці дельфінів доводиться штовхати вантаж, а зубасті хижачки пливуть собі на втіху. І мені це дуже не подобається. Я знала, що в сутичці вони можуть вбити дельфінів, тим більше, що тих всього троє, а хижачок... таки вісім. Наші рятувальники або загинуть в нерівному бою, або, що більш імовірно, залишать поле бою, рятуючи свої життя. За це їх не засудиш.А ми... Ми залишимося з акулами наодинці...

 - Острів! - раптом вигукнув Мирт.

Я обернулася  і теж побачила на горизонті клаптик землі, що швидко наближався. Дельфіни цілеспрямовано поспішали доставити нас на сушу. Розумники! Питання тільки в одному: встигнуть чи ні. Ніхто і ніколи так не пікся над результатом гонки, як ми зараз, адже від цього залежало наше життя. То акули майже наганяли пліт, то дельфіни, зібравшись силами, збільшували розрив. Ми з демоном стояли на колінах, обійнявшись, щоб не звалитися, і вже готувалися використати ножі, як пліт раптом з силою ткнувся в берег. Дельфіни розлетілися в різні боки і кинулись геть. Демон виштовхнув мене на пісок, підхопив рюкзаки і стрибнув слідом. У наступну мить передні акули врізалися в пліт, той розсипався на окремі колоди, немов іграшковий. Величезна туша вистрибнула з води, продемонструвавши комплект гострих білих зубів, що не потребував стоматолога, і плюхнулась назад, у воду, обливши нас хвилею з ніг до голови. Ми поспішно відступили від берега і, раз у раз озираючись, рушили в бік темніючого вдалині лісу. Чорні силуети з трикутними вітрилами-плавцями ще деякий час проносились повз берега. Схоже, що острів є верхівкою скелі, і затишних пляжиків тут не знайдеш, відразу починаються небезпечні глибини, що кишать морськими чудовиськами. Гаразд, обійдуся як-небудь. Боюся, що нескоро після пережитого ризикну сунутися у воду, навіть в басейні.

Незабаром ми покинули піщаний берег і заглибилися у лісі Що чекає мандрівників мимоволі в цих диких місцях? Судячи з усього, тут не ступала нога людини. Але, з іншого боку, думаю, що дельфіни не просто так з'явилися і доставили нас на острів. Хтось чекає від нас допомоги, і ми повинні виправдати надію і зробити все, що в наших силах. Адже не може все бути всього лише випадковістю? Життя завжди переконувало мене, що просто так і прищик не вискочить. У всьому є якась вища задумка, не завжди зрозуміла звичайній людині. Іноді розумієш її, найчастіше вже після того, як все відбудеться, а іноді просто проходиш повз, не виконавши свого призначення, не зігравши в запропоновану долею гру. Багато людей зовсім не вірять в якесь там призначення, а просто живуть, так, як їм зручно, як їм хочеться...  Хто знає, може, саме вони мають рацію? Може, вони проживають щасливе життя, не переймаючись питаннями вибору та моральності? Чи не може таке життя бути щасливим? Хто ж його знає...

Такі філософські питання часом насідали на мене, але я залишалася вірною теорії, що якісь вищі сили все ж існують і іноді направляють людину на той чи інший шлях. А вже людина, в силу того, що дана їй свобода вибору, вирішує сама, прислухатися чи ні.

 - Ми в правильному напрямку йдемо, Мирте?

 - Коли немає кінцевої мети, то будь-який напрямок буде правильним. Перш за все я хочу до ночі опинитися подалі від води, де ще невідомо хто може водитися. Втім, про мешканців лісу ми теж нічого не знаємо, і дуже сподіваюсь, що і не дізнаємося.

Ну, ось, філософія Мирта в основі своїй відрізняється від моєї, але це не заважає нам рухатися в одному напрямку. Цікаве спостереження, варто про це подумати на дозвіллі...

Ми все далі заглиблювалися в гущавину. Місцевість виявилась вологою, бруд неприємно чавкав під ногами, великі комарі кружляли навколо, мріючи напитися кровиці, але ми майже не помічали незручностей. Попереду, десь в центрі цього невеличкого острівця, маячила одиноким шпилем сіра скеля, і ми, навіть не домовляючись, поспішали до неї. Адже недарма дельфіни доставили нас саме сюди. У всьому, що відбувалося, проглядалася чиясь керівна рука, і нам залишалося тільки підкоритися обставинам. У всякому випадку, кращих варіантів все одно не було. Ліс жив своїм життям, десь кричали самотні птиці, хтось із шумом пробирався крізь зарості, але нас ніхто не чіпав. Хоч це радувало. Не знаю, чи надовго вистачить нашого везіння чи  чиєгось невидимого захисту...

Накаркала. За нашими спинами з дерева зірвався тінню крилатий звір і кинувся вниз, маючи намір вчепитися демонові в шию.