Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Повертаюсь у зал, щоб забрати свою сумку. Я погодилася на пропозицію Оскара. Не тому, що хочу насолити Марку. Просто мені здалося, що його компанія – це саме те, що мені зараз потрібно. 

– Ти йдеш? – питає Тім.

– Ага. Плани дещо змінилися, – кажу.

– Хто цей чоловік? – питає Злата, продовжуючи витріщатися у вікно. 

– Мій друг, – відповідаю. Злата точно не та людина, заради якої я буду вдаватися в подробиці. 

Не хочу дивитися на Марка, але цікавість бере гору. Він здається мені злим. Чого б це? 

Забираю сумку і йду до виходу. Оскар відкриває для мене двері своєї дорогої автівки, а я сідаю всередину. Уявлення не маю, куди ми поїдемо, але мені дуже цікаво, що задумав Оскар. 

– То ти пройшла в фінал? – питає, поглядаючи в мій бік час від часу.

– Саме так, – кажу. – Завтра буде ще один день відбору, а післязавтра фінал. Сподіваюсь, що цього разу ти прийдеш. 

– Обов’язково, – Оскар усміхається. – Хоча маю зізнатися, що Каріна відправляла мені відео. Ти неймовірно танцюєш.

– Дякую, – стає дуже приємно. – То куди ми їдемо? 

– Скоро все побачиш, – Оскар не планує здаватися. 

Все стає зрозуміло, коли він залишає автівку на парковці біля річки й ми прямуємо на причал, де вже чекає корабель. Люди заходять на борт, і ми також. 

Я оглядаю все навколо – і подих перехоплює. Ми будемо плавати по воді в той час, як на місто опускаються сутінки. 

– Тут дуже гарно, – кажу, поки корабель відчалює. Я тримаюсь за поручні та дивлюсь, як він розсікає воду. 

– Я радий, що тобі подобається, – усміхається. – Спочатку ми повечеряємо, а потім будемо насолоджуватися красою нічного міста. 

Все це нагадує мені побачення. До того ж, навколо багато пар. Одні цілуються, інші обіймаються, і лише ми з Оскаром просто торкаємось плечима, коли він стоїть поруч. 

Потім він запрошує мене в зал, і ми заходимо туди. На нас вже чекає накритий стіл, і я розумію, що Оскар все це придумав ще до того, як забрав мене з кафе. 

П’ємо лише сік, тому що обоє за кермом, але їжа тут дуже смачна. Крізь вікна я бачу нічне місто, яке світиться різними кольорами. В мене перехоплює подих, і я розумію, що цей вечір просто чудовий.

– Дякую тобі за це, – кажу дещо схвильовано.

– Я думаю, що ти заслуговуєш на це, – відповідає Оскар. – Моя сестра також займалася танцями в минулому, і я знаю, скільки сил це їй вартувало. 

– Чому ти кажеш “займалася”? Вона більше не танцює? – цікавлюсь.

– Більше ні, – стенає плечима. – В неї двоє дітей, тому поки що вона просто мама.

– То ти дядько? Вітаю! – кажу. 

– Дякую, – сміється. – Щоб ти знала, це велика відповідальність. 

– Можу собі уявити, – хмикаю. – Ми можемо піти нагору? Хочу зробити трохи фото.

– Звісно. Ходімо, – киває. 

Наступні хвилин двадцять я фотографую краєвиди, а Оскар фотографує мене на фоні цих краєвидів. В якийсь момент мені хочеться і з ним фото, тому прошу дівчину, що проходить повз, нас сфотографувати. 

В цей момент Оскар обіймає мене за талію і цілує в щоку. Дівчина робить кілька фото і повертає мені телефон, але Оскар не поспішає мене відпускати. 

– Ти дуже подобаєшся мені, Теє, – шепоче біля вуха. – Я хочу, щоб ти була моєю дівчиною. 

– Оскаре, я… – не знаю, що йому сказати. Зізнатися, що кохаю іншого, чи погодитися? Я ж нічого не втрачаю. Оскар дійсно мені подобається.

– Я зрозумів, – він усміхається. – Тобі треба подумати, так? 

– Треба, – киваю. – Пробач. Просто я не налаштована на стосунки. 

– Тоді я даю тобі час. Все гаразд, – Оскар мене відпускає, а я радію, що він такий хороший. 

Коли корабель причалює, Оскар везе мене назад до фаст-фуду. Там залишилась моя автівка. Ми прощаємось поцілунком у щоку з мого боку, і я йду до своєї машини. Сідаю в салон, і тільки після цього Оскар їде. 

Насправді це був дуже довгий день. Але закінчився він на чудовій ноті. Я збираюсь їхати додому, але сіпаюсь від несподіванки, коли двері з боку пасажира відкриваються і в салон сідає Марк. 

– Якого біса? – кричу, але він не дає мені продовжити. Його вуста накривають мої, і я забуваю про все на світі, тому що цього поцілунку чекала дуже давно.