Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– Ланцюгова реакція… Ефект позитивний, спостерігаємо за розвитком подій.

– Це дуже небезпечно! І навіщо ти звільнив Наталю?

– Вона некомпетентна.

– Досі вона справлялась добре. Можливо, із замовленням номер чотирнадцять помилився ти?

– Неможливо. Я ніколи не помиляюся.

– Шарашко, точно така ж проблема і з об’єктом «Віктор Глід». Він упевнений, що не помиляється, а насправді…

– Досить, або теж будеш звільнений.

– У тебе немає іншого виконавця. Ти не зможеш працювати без звіту про поточні ризики.

– Тебе звільнено, партнере.

***

6 березня, 12.30

вул. Зарічна

– Привіт!

Від несподіванки Віта посковзнулася на мокрій землі і обов’язково впала б, але її притримала за лікоть міцна рука.

– Тіне! Що ти тут робиш?

«Стежу за тобою, доповідаю Віктору», – виникла тривожна думка.

– Приніс їжу в подяку. Хочу повідомити поточні ризики.

Віта завагалася.

– Почекай трохи.

Мамин номер, як на зло, знову не відповідав.

– Імовірність дружби об’єкта «Анастасія Курочкіна» та об’єкта «Єлизавета Зотова» – сімдесят вісім відсотків. Хороша сумісність характерів. Спільні інтереси.

Щодо «сумісності характерів» Віта могла б повірити: в її розумінні це означало, що мама не грубіянить хамам, а Елла – людям похилого віку. А ось спільні інтереси поставили її в глухий кут.

– В якому сенсі? – перепитала, геть забувши, що цей парубок зі світу Шаєнни, тобто за ним психлікарня плаче і не варто сприймати його слова серйозно.

– Обидва об’єкти не бажають, щоб твої зустрічі з Віктором Глодом продовжувалися.

– Секундочку! Звідки ти знаєш, що моя мама зараз розмовляє з Еллою?

– Я попросив її.

– Навіщо?!

– Нам потрібен союзник. Шарашка не відступиться. Ймовірності зростають.

Дзенькнув мобільник, і Віта, не дивлячись, прийняла виклик.

– Слухаю?! – гаркнула в телефон, зриваючи злість на ні в чому не винному шматку пластику.

– Сонечку, я все налагодила, – защебетав динамік. – Еллочка – наймиліша дівчина. Як би я хотіла, щоб ви подружилися! З нею так приємно спілкуватися! Ти б навчилася в неї багатьом корисним речам.

– Ти де, мамо?

– В супермаркеті. Нагадай, як називаються ті цукерки з мармеладною начинкою, які я люблю?

«Божевільний день», – Віта вирішила не засмучуватися даремно.

Порадила знайти в кишені обгортку і прочитати назву, поклала слухавку… Знову глянула на притихлого Тіна і натрапила поглядом на морозиво.

– Пригощаю.

– Ще сніг не скрізь зійшов! Яке морозиво в березні?

– Не смачно? – засмутився він. – Вибач.

– Холодно!

– Викинути?

«Ну і що з ним робити?» – міркувала Віта, причому річ йшла зовсім не про морозиво.

В цьому районі і посидіти ніде, а випитати, як Тін дізнався її адресу, необхідно. У гаманці гуляє вітер, тому кафе відпадають. Хіба що повернутися додому і позичити кілька купюр у батька?

Ага, прогулятися пішки на дев’ятий поверх, потім спуститися… Ні, не варіант.

– У твоєму домі тепло. З’їж його там.

В першу мить Віта злякалася до смерті. Яким дивом цей божевільний встиг побувати в батьківській квартирі?! Потім заспокоїлася. Він напевно узагальнював: мав на увазі не конкретно її будинок, а будь-яке опалюване приміщення.

– Віто, добрий день! – Сусідка, що допомогла вчора дістатися додому, якраз виходила з під’їзду. – Як ти?

– Дякую, нормально. А ви?

– Ох, дитинко, я… Тіне, ви вже не на роботі? У мене кран протікає. Не глянете? У вас золоті руки! Курочкіним вікно замінили – любо-дорого дивитися. Сергійко дуже вас розхвалював, і Настуся задоволена. От би й мені такого зятя!

Віта ошелешено махала віями доти, доки тітка Таня не пішла. Потім потягла співрозмовника до східців. Вона хотіла багато чого зрозуміти, а допит краще влаштовувати на своїй території.

Про те, як пояснити татові несподіваного візитера, Віта поки не думала.