Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

— От звідки ноги ростуть! — знову почувся радісний голос з коридору. — Ти поки на ту кляту роботу не пішла, то ми й горя не знали. Слухняна така дівчина була. Щоправда, одягалася як хвойда. Зате моєму сину не навіювала думки здихатися власної матері. А тепер що? Ех, — свекруха голосно зітхнула. — Втратиш роботу, то не буде грошей на переїзд і думок поганих поменшає. Жінка має бути на своєму місці — готувати чоловікові, прибирати вдома, народжувати дітей й чемно чекати на його повернення з роботи, — далі жінка замовкла й почувся звук капців, що, човгаючи по підлозі, віддалялися в сторону кухні.

«Що ж робити?», — Аня у відчаї дзиґою крутилася по кімнаті. Потім схопила телефон й набрала номер Максима:

— Любий! — вигукнула вона у слухавку, як тільки почула голос чоловіка, — твоя божевільна мати заперла мене у кімнаті, а мені вже час на роботу бігти!

За дверима в коридорі почувся тихий смішок. Свекруха знову повернулася до свого пункту стеження та явно насолоджувалася безпорадністю невістки.

— Зайчику я на нараді, а потім в мене два термінових виїзди до клієнта. Вибач, я ніяк не можу приїхати упродовж дня. Буду аж ввечері.

— Ти що не випустиш мене?! — Аня була на грані істерики. — Ти розумієш, що я можу втратити роботу?

— Пробач та мені треба йти, — швидко проговорив Максим й поклав слухавку.

— От козел! — вигукнула Аня у відчаї, коли почула короткі гудки.

— Ей, ти рота помий, перш ніж про мого сина говорити! — не змогла змовчати за дверима свекруха.

Дівчина лиш махнула рукою. Нічого не поробиш. Вона зателефонувала, щоб попередити хазяйку магазину й смиренно лягла назад у ліжко. З'явився час подумати. Несподівано задзвонив телефон. На екрані висвітився номер Алки.

— Привіт зайчику, — життєрадісно затріщала та у слухавку.

— Привіт.

— В тебе все нормально? В тебе голос сумний.

— Довго розказувати, — відмахнулася білявка. — Ти просто так дзвониш чи щось трапилося?

— Ще і як трапилося! — голос подруги став ще більш щасливим, хоча секунду тому це здавалося неможливим. — Богдан освідчився мені! Уявляєш! Ти б бачила ту обручку — діамант просто величезний!