Читати книгу - "Сила тяжіння, Калашнікова Лідія"

9.

Лінда розшукала Освальда в натовпі. Він саме почав похвалятися, як багато заробив, і вона пропустила це повз вух.

Він навіть не помітив її розчервонілого й заплаканого обличчя. Проте дівчині було байдуже, бо вона пам’ятала спантеличеного Гаррі, що стояв перед нею, а потім ввічливого й приємного Гаррі, який її втішав.

Лінді робилося страшно від вогню, що розгорявся в ній, і водночас приємно, бо вперше за багато місяців вона почувалася живою, реально існуючою людиною з власними інтересами й почуттями. Вони ніяк не залежали від того, чого хотів батько, Кет чи хтось інший, і це були тільки її почуття.

Не нав’язані ніким.

-Я думаю, мені час додому, містере Дрінквотер - сказала дівчина, повернувшись до свого кавалера.

Вона більше не хотіла грати, бо починала розуміти, що таке справжнє.

-Я вас проведу - схаменувся Освальд. Він ніби щойно згадав, що прийшов дивитися бої з дівчиною, до якої мав потенційний інтерес.

-Не треба. Я сама винайму візника й дістануся додому. Прощавайте.

Освальд не збагнув, чому дівчина відмовилась від його компанії, але швидко забув про це, захоплений своїми успіхами.

Повернувшись додому, Лінда наткнулась на Дженні біля своєї кімнати. Та терпляче чекала настанов від господині, але цього вечора її обличчя виглядало й сприймалось інакше.

Лінда майже миттєво зненавиділа свою служницю. Бо Дженні проводила час із Гаррі, коли вона сама була у від’їзді. Безперечно, з нею він був ввічливим і простим та не відмовлявся від її дружби. Та й взагалі, варто визнати, що за соціальним положенням вона підходила йому більше.

Лінда зціпила зуби.

-Іди геть - кинула вона Дженні - Я хочу побути сама.

Лінда не звернула уваги на зле обличчя служниці. Просто зачинила двері перед її носом та поринула в спогади.

Чудові, приємні спогади. Вони змушували все тіло горіти дивним і водночас приємним вогнем. Як би добре було пригорнутися до Гаррі й заховатися від правил вищого світу, нав’язуваних наречених і вимог у його обіймах!

Так не можна ставитись до друзів, але Лінду це не бентежило. Вона взагалі не думала про погане, просто лежала в ліжку, згадувала Гаррі й уявляла, як він стане більш відкритим до неї, і, може, перестане проводити багато часу із Дженні?

А більше уваги приділятиме їй.

Вона не могла ні з ким цим поділитись. Навіть із Кет, бо сестра неодмінно скаже, що відчувати таке до садівників, візників чи взагалі когось зі звичайного, не багатого світу, заборонено.

Почуття переповнювали, але Лінда не могла висказати їх. По-перше, не мала слів, а по-друге, не мала кому.

А якщо написати?

На папері слова полилися, наче вперше за багато тижнів її спроб стати ближчою до Гаррі. Дівчина писала про все - і про те, настільки сильно він подобався їй, і те, як це водночас дивно й приємно, і те, який він непробивний та чомусь приязний тільки моментами, а не постійно. А з Дженні, мабуть, завжди почувається вільно…

Лінда писала до глибокої ночі. Але й потім не могла заснути, бо почуттів виявилось занадто багато.

Вранці за сніданком вона сказала батькові, що містер Дрінковотер не може бути гарною партією для заміжжя.

-Він закладає гроші, тату. І багато. І дивиться, як великі чоловіки б’ють один одного до крові. Мені це не подобається.

Батько теж не був прихильником подібних розваг, тому погодився, що від такого нареченого краще триматися подалі. Ранкове запрошення Освальда на прогулянку залишилось без відповіді.

-А ще, тату - додала Лінда, коли подали чай - Я більше не хочу, щоб Дженні була біля мене.

-А що таке? Вона зробила щось не так?

-Вона просто така нечупара, тату. І пообіді постійно п’є чай та веде розмови з нашим садівником замість того, щоб працювати.

-То й куди мені її перевести?

-Нікуди - Лінда відчула, як її нігті раптово стають довшими. Вона відчувала суперницю в своїй покоївці - Або куди хочеш. Але подалі від мене.

Вона обов’язково дізнається більше про всіх своїх покоївок. Якщо серед них іще є подружки чи знайомі Гаррі, їх варто позбутися.

Після сніданку Лінда пішла шукати хлопця. Вона намагалася ступати спокійно, хоча ноги самі несли її вперед, до нього.

Знайшовши Гаррі в стайні, дівчина зупинилась і просто якийсь час дивилась на нього. Відразу згадала, яким він був без сорочки, й мало не задихнулась і відчула, що червоніє. Напевне, не варто з’являтися перед ним ось так.

-Доброго ранку - привіталась Лінда. Її голос тремтів, хоч вона й хотіла здаватися бадьорою.

-Вітаю, міс.

Гаррі знав, що вона стояла і якийсь час просто дивилась на нього. Він демонстративно робив вигляд, що не помічає того, аби опанувати себе й змусити руки не тремтіти, а обличчя не червоніти.

-А ти не відвезеш мене до берега? Туди, куди й раніше?

Лінда просила, хоч і могла наказати. Проте вона більше не хотіла відносин хазяйки та слуги.

-Відвезу, міс, коли просите.

Хоча якби вона й наказувала, він би не зміг відмовити. Але з такою з нею можна було говорити, як зі звичайною людиною.

Він уже не здавався таким неприступним, як раніше. Лінда мала ідею, що допомогла б їй стати ближче до нього без зайвих пересудів і підозр. Вона ще точно не знала, для чого їй це, просто хотіла й не могла опиратися почуттям, що переповнювали зсередини.

-Хочу, щоб ти навчив мене битися - сказала дівчина, коли вони вже приїхали на місце.

Гаррі чекав, що зараз вона піде собі гуляти, як і тоді, тому витріщив очі з несподіванки.

Це дівчина-сюрприз. Ніколи не знаєш, чого від неї чекати. Вона точно божевільна.

-Битися? - перепитав хлопець, бо сумнівався, що правильно розчув.

-Так.

Вона точно несповна розуму. Гаррі на мить зажмурився й уявив Лінду на рингу. Бої без правил та вона - ці дві складові ніяк не поєднувалися.

-Але ж - він спустився з передку - Навіщо це вам? Ви ж дівчина.