Читати книгу - "Підкорити айсберг, Яніна Стець"

“Ну, в мене дещо інші методи,” — грайливим тоном відповів чоловік, підморгнувши їй. В його голосі звучав легкий натяк на щось не надто пристойне.

Здогадавшись, які саме методи він має на увазі, дівчина злегка зашарілася. “І навіщо питала?” — дорікнула вона собі. 

Як виявилося, підбори — не найкращий вибір для прогулянок пісчаною поверхнею. Йти було незручно, тому дівчина довго не вагаючись зняла з ніг туфлі, підхопивши їх руками. На здивований погляд Матвія вона відповіла:

“Люблю ходити босоніж; лікарі кажуть, це корисно.”

“А я думав, просто підбори застрягають у піску,” — із сміхом зауважив чоловік.

“І це також,” — відверто зізналася Ліка, усміхаючись.

“Що ще ти любиш?” — поцікавився Матвій, уже більш серйозним голосом.

“Я багато що люблю; тут одним реченням не розкажеш,” — зітхнула Ліка, відчуваючи, як її думки плутаються.

“Не пам’ятаю, щоб я обмежував тебе кількістю речень,” — заперечив їй Матвій.

“В дитинстві я хотіла стати ветеринаром, точніше, лікарем тварин. Я тоді ще не знала, хто такий ветеринар. Потім, коли трохи підросла, вирішила, що буду приватним детективом — дуже мені подобалися всілякі детективні серіальчики,” — пояснила дівчина. Її голос звучав з захопленням.

Здається, Матвій був не проти слухати її дивакуваті історії; вони його явно веселили. Тому натхненна його увагою вона продовжила:“ А потім, років у чотирнадцять, я шалено закохалася у відомого рок-виконавця." Розповідала дівчина активно жестикулюючи. "Всі стіни в кімнаті його постерами обклеїла і вирішила, що обов’язково стану співачкою, створю свій власний гурт, стану мега відомою і підкорю його серце,” — театрально завершила свою розповідь Ліка.

“У-у, і що потім?” — запитав Матвій, так ніби йому дійсно було цікаво.

“А що потім? Потім я закохалася в іншого,” — зітхнувши, відповіла на питання Ліка.

“Виходить, ти така непостійна — закохуєшся на раз-два,” — підколював її чоловік, усміхаючись.

“Боїшся стати наступною жертвою?” — глянула на нього з насмішкою. “Можеш розслабитися, ти поза небезпекою,” — поспішила заспокоїти дівчина.

“Чому так? Невже зовсім не подобаюсь?” — у голосі звучало щось схоже на знущання, але погляд був якийсь дивний.

Ліка відчула, як серце пришвидшено забилося в грудях. “Мені подобаються веселі, харизматичні, добрі...” 

“Це ти тільки що обізвала мене нудним і злим,” — перебив її Матвій, вдаючи образу.

“А хіба ні?” — з невинним личком запитала дівчина.

Неочікувано чоловік підхопив її на руки; від несподіванки з вуст Ліки вирвався писк. Він підійшов ближче до води і зробив вигляд, що збирається кинути її прямо в річку.

“Негайно відпусти!” — викрикнула дівчина, інстинктивно хапаючись йому за шию.

“Забирай свої слова назад, інакше... доведеться купатися,” — із вдаваною суворістю вимагав Матвій, намагаючись стримати сміх.

“Все, все, ти найдобріша людина світу!” — давлячись сміхом, вигукнула Ліка.

“І найвеселіша,” — не здавався Матвій, з усмішкою на обличчі.

“І найвеселіша,” — довелося погодитися, аргументи були вагомі.

Із задоволеним виразом обличчя Матвій поставив її на землю. Вони щиро посміялися з цієї ситуації. Таким Ліка його ще не бачила: завжди серйозний, зосереджений, навіть похмурий. Але сьогодні ввечері він посміхався більше, ніж за весь час їхнього знайомства. Дівчина ловила себе на думці, що ця посмішка робить його, й без того привабливе обличчя, ще більш чарівним — відвести погляд було неможливо.

На вулиці починало сутеніти, повітря ставало дещо прохолодним; як не крути, вже майже осінь.

— Не змерзла? — з турботою в голосі запитав Матвій, прибираючи з обличчя Ліки пасмо волосся, яке вітерець вибив із зачіски. — Може, поїдемо?

— Поїхали, — відповіла вона. Хоча Ліка насправді не хотіла їхати; чомусь зараз їй було так добре, спокійно і легко, але...