Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

— Це не те, що нам потрібно, — різко кидаю я, впираючись долонями в стіл. — Ми щось упустили. Щось, що у нас просто під носом, і ми цього не бачимо.

- Так, і я тобі про це намагався сказати, - відповідає Кейн, спостерігаючи за моїм обличчям. — Можливо, це той, кого ми не розглядали. Що якщо це хтось з оточення Елайни?

Я відчуваю, як думки плутаються. Намагаюся сфокусуватися на його словах, але все одно вислизаю у події минулого вечора. Сара все знає. Почуття провини накочує з новою силою.

- Приятелю, ти мене взагалі слухаєш? - Кейн пильно дивиться на мене, зупиняючи хід своєї промови.

- Так, звичайно, - відмахуюсь, сідаючи за стіл і поправляючи лацкани піджака. — Ти казав, що ми когось не врахували. Але це точно не Фредерік, якщо ти до цього хилиш. Я накрив його ще тоді, коли Елайна вперше звернулася по допомогу. Він давно не становить загрози.

Кейн посміхається, але у його очах з'являється новий відтінок інтересу.

— Та й до того ж, почерк такий самий, як у тих, хто викрав Сару, — додаю я, відчуваючи, як думки знову повертаються до фактів.

— А що, як у цьому вся справа? - Раптом вставляє Кейн, змушуючи мене напружитися.

- Не зрозумів, - повертаюся до нього.

— А якщо вони хочуть, щоб ми так думали? - Продовжує він. — Що якщо це лише відволікаючий маневр, і ті, кого ми спіймали тоді, справді були викрадачами Сари? Але тепер хтось інший пудрить нам мізки, відволікаючи на хибний слід?

Я завмираю, дивлячись на нього. Його слова б'ють просто в яблучко. Ми не думали у цьому напрямі. Може, справді хтось намагається водити нас за ніс? Пастка в пастці.

На кілька секунд ми обидва замовкаємо, усвідомлюючи думку, яка до цього моменту навіть не приходила в голову. Кейн виглядає так само, як і я: трохи шокований, але все більше переконується в тому, що ця теорія має право на життя.

Я випростуюсь, натягнувшись, як струна, потім повільно видихаю, опускаючись у своє крісло.

— Можливо, — задумливо вимовляю я, дивлячись в одну точку на столі, ніби намагаючись зібрати всі частини пазла докупи.

У цей момент телефон Кейна починає вібрувати. Він кидає погляд на екран і хитає головою.

- Це Кім. Потрібно відповісти, — каже він, підводячись зі свого місця.

— Звісно.

Я киваю, спостерігаючи, як він іде з кабінету, залишивши мене одного. Тиша тисне на плечі. Я знову думаю про Сару та її звинувачення. Вона заслуговує на правду, але яку? У тиші кабінету знову знаходжу себе ув'язненим у своїх сумнівах. Я не можу перестати думати про те, що щось у вчорашньому вечорі змінилося. Цей поцілунок, який був такий неправильний, але розбудив щось усередині. Я пішов, залишивши її там одну, і це було неправильно. І тепер, замість звичної недовіри, я ловлю себе на думці, що починаю думати про дитину і всю цю ситуацію зовсім інакше.

Я глибоко зітхаю, прибираючи долоні з лиця. Мої сумніви та занепокоєння плутаються в голові, не даючи спокою. Неважливо, як я намагаюся сконцентруватися на ділі — щось відволікає мене.

Мій селектор на столі оживає, перериваючи роздуми. Звідти лунає голос секретарки:

- Пане Блейк, до вас відвідувач.

— Впусти, — відповідаю автоматично, не встигнувши навіть подумати, хто це може бути.

Тільки за мить розумію, що жодних зустрічей у мене на сьогодні не було заплановано.

І тут двері відчиняються. Я підводжу голову та бачу її.

P.S. Сьогодні діє знижка на "Пообіцяй мені кохання")