Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

— Знаю. У «Феншоу Фармасьютікалз» — тій самій компанії, де й мій чоловік. У центрі міста, на Вотер-стріт. — Вона дивиться, як Мун записує й це.　

— Є ще щось, про що ви мовчите? — допитується Вебб.　

Бекі чує сарказм у його голосі. Вона дивиться йому в очі й промовляє:　

— Ні, це все.　

— Треба поговорити з Шарпом, — каже Вебб напарниці, стоячи над капотом машини.　

Мун киває.　

Він дивиться на годинник.　

— їдьмо.　

Поїздка назад до ділового центру Ейлесфорда забирає небагато часу — лише десять хвилин. Тут, у центрі, розташоване ціле містечко з новими будівлями, які виділяються на тлі старих. «Феншоу Фармасьюті-калз» — цегляна споруда неподалік від Ейлесфордського мосту.　

Вебб і Мун заходять до будівлі, і їм кажуть, що кабінет Шарпа — на п’ятому поверсі. Там їх вітає секретарка, чиї ідеальні брови злегка підіймаються, коли вони показують жетони.　

— Ми б хотіли поговорити з Полом Шарпом, — каже Вебб.　

— Я покличу його до вас, — відповідає вона.　

Якийсь час Вебб розсіяно роздивляється дорогий прісний декор і думає про Аманду Пірс. Чекають вони недовго. До приймальні виходить чоловік у темно-синьому костюмі. Він високий, гарної статури, з коротким, пересипаним сивиною волоссям, років під п’ятдесят. Тримає себе в тонусі й рухається до них з легкістю людини, яка залишається у формі. Косує на них двох. Він явно занепокоєний, думає Вебб. Детектив демонструє свій жетон, представляє себе й Мун та каже:　

— Ми можемо десь поговорити наодинці?　

— Авжеж, зараз знайду конференц-залу.　

Шарп спирається на велику реєстраційну стійку й говорить із секретаркою.　

— Можете взяти конференц-залу номер три, вона незайнята, — чемно відповідає та.　

— Ходімо зі мною, — запрошує Шарп, і вони йдуть коридором, устеленим килимом, до конференц-зали зі скляними стінами. Ступають усередину.　

Тут є довгий стіл і стільці, вікна виходять на ріку та міст. Вода сьогодні темна й неспокійна. Почався дощ, і ллє як з відра. Шарп зачиняє за ними двері й обертається до детективів.　

— Чим можу вам допомогти? — питає він, жестом пропонуючи їм сісти.　

— Ми розслідуємо вбивство Аманди Пірс, — каже Вебб.　

Шарп киває зі старанно безпристрасним обличчям.　

— Так, я чув про це, звісно. Вона мешкала на нашій вулиці й періодично працювала тут. Жахлива історія. — Він з жалем хитає головою, насупившись. — Чим можу допомогти?　

— Ви знали Аманду Пірс?　

Він знову повільно хитає головою.　

— Ні. Тобто, — швидко виправляється Шарп, — вона іноді підробляла тут, але це велика компанія. Вона ніколи не працювала безпосередньо на мене. Я знав її в обличчя, але не думаю, що колись говорив з нею.　

— Он як, — каже Вебб і чекає.　

Шарп злегка червоніє, явно вагаючись.　

— Ви впевнені, що ніколи не говорили з нею? — уточнює Вебб.　

Шарп дивиться в стіл з таким виразом, ніби зосереджується, намагаючись щось пригадати. Нарешті зізнається:　

— Гадаю, я, так би мовити, зустрічався з нею одного разу, якщо вже ви про це згадали. Кумендно, я й забув. — Він підіймає очі на детективів. — Одного вечора я пішов випити після роботи з кількома друзями, і… Гадаю, Аманда могла приєднатися до нас, але я з нею не говорив. Вона була не біля мене, і, знаєте, було гамірно.　

Вебб киває.　

— Коли це було?　

Шарп опускає очі й знову робить зосереджене обличчя. Вебба цим не проведеш. Але він чекає, що вигадає Шарп.　

— Незадовго до того, як вона зникла. Не пам’ятаю, коли саме.　

— Не можете пригадати конкретніше? Хоч вона й зникла невдовзі після того?　

В очах Шарпа промайнув легкий спалах гніву.　

— Дату не пам’ятаю. Тоді це не здавалося чимось значним. Але це було незадовго до того, як я почув про її зникнення.　

— У якому барі це було?　

— «Роугз», на Мілл-стріт. Ми іноді ходимо туди випити після роботи — нечасто.　

— Хто це — ми? — питає Вебб.　

— Ну, по-різному. Компанія змінюється з тижня на тиждень. Просто люди з офісу — ну, знаєте, хто має бажання.　

— Можете пригадати, хто був там того вечора, коли вона приєдналася до вас за випивкою?　

І знову Шарп робить те саме — на мить опускає очі, супить брови. Поганий актор і невмілий брехун.　

— Даруйте, я не дуже впевнений. Хіба що я, Голлі Джейкобс, Маніт Прашад, Браян Декаррі, Ларрі Гарріс, Майк Рейллі. Це найкраще, на що я здатний.　

Мун зосереджено записує імена.　

— І чому приєдналася до вас? Вона когось знала?　

Він знову хитає головою.　

— Знаєте, я не впевнений. Мабуть, того дня вона працювала в нас і трапилася поряд.　

Вебб киває. А потім нахиляється трохи ближче до Пола Шарпа й пронизує його очима.　

— Знаєте, мені важко вам вірити.　

— Що? — Ось тепер він занепокоєний. — Чому?　

— Чому? — повторює Вебб. — Бо ми маємо свідка, який бачив, як ви вели розмову — близьку розмову — з Амандою. Лише ви удвох, на передньому сидінні її автівки в центрі міста близько дев’ятої вечора. Незадовго до її зникнення. У середу, двадцятого вересня, якщо бути точними.　

Шарп блідне. Його фасад незворушності починає осипатися. Він глитає.　

— Це не те, чим здається.　

— А чим це здається?　

— У мене не було стосунків з Амандою, якщо ви про це думаєте. — Він довго видихає, трохи обм’якає у своєму кріслі. — Я не хотів нічого казати. Може, і варто було… — Шарп проводить рукою по обличчю, і раптом здається, наче з нього спадає маска. — Послухайте, я не знав Аманду по-справжньому. Я говорив з нею лише тоді, в машині. Щоб застерегти. У неї був роман з одним нашим працівником, з мого відділу. Я радив їй триматися від нього подалі. Гадав, через неї будуть проблеми. Не хотів бачити, як руйнується його життя. Може, мене це не обходило. Зараз я шкодую про цей вчинок. Не варто було лізти в чужі справи. — Він додає: — Того вечора, коли ми випивали в барі, — тоді я й говорив з Амандою в її машині. Але дати не пам’ятаю.　

Вебб відкидається на стільці й роздивляється чоловіка перед ним.　

— Тож самі ви не мали роману з Амандою.　

— Боже, ні.　

Ім’я Шарпа в журналі її дзвінків не зустрічалося.　

— Ви маєте незареєстрований телефон? — питає Мун.　

— Ні.　

— Де ви були на вихідних, починаючи з вечора п’ятниці, двадцять дев’ятого вересня, і до наступного ранку? — тисне далі Вебб.　

Шарп обурено дивиться на нього.　

— Ви ж не думаєте серйозно, що я якось пов’язаний з Амандою Пірс — з тим, що з нею сталося, — каже він з тривогою у своїх сіро-блакитних очах.　

— Вас бачили, коли ви сварилися з нею незадовго до