Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

Як я й передбачала, мама ще клопоталася на кухні, а тато був на роботі, коли ми прийшли. Дем відразу ж кинувся допомагати мамі з вечерею, чим заслужив великий плюс на свою користь.

— Кетта тільки діду з приготуванням алкоголю допомагає, а мені на кухні — ніколи, — зітхала мама.

— Я взагалі-то посуд мию, — обурилася я.

— Раз на тиждень? — пирхнула мама.

— Я ж не винна, що навчаюсь в академії.

— Ти ж говорила, що будеш більше дома проводити час, ніж у гуртожитку.

— В академії зараз надійніше, — навела я найвагоміший аргумент.

Мама ще щось бурчала, але я не чула — пішла до кімнати бабусі з дідусем. Вони днями повернулися зі свого будиночка у горах, де любили проводити літо, і тепер мешкали з нами. Зазвичай бабуся з дідусем засиджувалися у своїх горах до самих холодів, але через загрозу темних вирішили якнайшвидше повернутися, навіть незважаючи на те, що будиночок їх був на півночі.

— Як же я давно тебе не бачила, люба! — бабуся Ліадайн міцно стиснула мене в своїх обіймах. У свої 61 вона була досить активною та життєдіяльною жінкою — вирощувала трави для зілля та багато ходила пішки. Бабуся вважала, що у русі життя. Назвати її старою навіть язик не повертався. — Зовсім ти схудла у своїй академії. Щоки де? Там що так погано годують? Ось як прийду і все висловлю Тіррені — буде знати, як мою онуку голодом морити.

Бабуся як завжди затягнула стару пісню: на її погляд я була надто худою.

— У їдальні добре годують, не хвилюйся, бабуню, — поспішила я її запевнити. — Просто я багато займаюся бойовою магією, тому така худа. І багато вчуся. Не завжди встигаю поїсти. Архімагеса Тіррена тут ні до чого, чесно-чесно!

З бабусі станеться піти зі скаргою до нашого ректора. Вона цілком може таке утнути. З архімагесою Тірреною бабуся знайома ще з дитинства: старша сестра бабусі, Корадайн, товаришує з архімагесою ще зі школи. Як любить говорити бабуся «я знала Тіррену ще коли вона була Радані, а не Лютем». Для неї архімагеса Тіррена не грізний бойовий маг і не суворий ректор академії Мірравель, а лише подружка її сестри.

— Дивися мені, Кетто!

— Ходімо у вітальню, я вас познайомлю зі своїм хлопцем, — готова посперечатися, бабуся дуже здивується, що мій хлопець онук архімагеси Тіррени. — Я покликала його на вечерю.

— А я думаю, чого це твоя мамка так розійшлася на кухні, — хмикнув дід. — За таке діло треба випити. По лимонній настоянці, так, Кетто?

— Звісно, дідусю! — посміхнулася я. Яка ж вечеря без лимонної настоянки, ну справді?

Коли я зайшла у вітальню з бабусею та дідусем, то виявила, що тато вже прийшов із роботи. Він переказував Дему останні новини про атаки темних, поки мама накривала на стіл. От я нетямуща, треба було дочекатися тата і самій йому представити свого хлопця. Ну, у мене залишилася ще бабуся з дідусем.

— Це мій хлопець Дем Лютем, — я дивилася на бабусю Ліадайн, чекаючи на її реакцію.

Кілька секунд бабуся дивилася на Дема хитро примружившись, а потім засміялася.

— Ні, ці Лютеми мене все життя переслідують, та що ж таке! — бабуся підійшла до Дема і, уважно розглянувши його, поплескала по плечу. — Не дуже ти на бабцю схожий, тільки очима. І виріс он як з того часу, як я тебе бачила. Вище мене!

— Ви знайомі?! — витріщилася я на бабусю. Вона мені ніколи не розповідала, що знала онука архімагеси, та й Дем мені не казав, що знайомий з моєю бабусею.

— Ай, бачила його кілька разів, коли він ще пішки під стіл ходив. Дем мене, мабуть, і не пам'ятає. Не пам'ятаєш? — бабуся знову примружилася. Із зором у неї все добре було, але вона завжди мружилася, коли хотіла щось розглянути чи розвідати.

— Не пам'ятаю, — Дем заперечливо похитав головою.

— Тобі тоді років 3 чи 4 було.

— Так, добре, — перервала нашу бесіду мама. — Сідайте за стіл, вечеря холоне.

Мама як завжди з вечерею не те що постаралася, навіть перестаралася — готування було її пристрастю, не меншою, ніж у Дема. На вихідних вона завжди нас радувала всілякими смаколиками, а на свята стіл ледь не ломився від численних страв.

— Ти їж, Кетто, насипай побільше, — бабуся все ніяк не могла заспокоїтися. — А то худа, як палка для рибалки.

Мені захотілося сховатись під стіл. Бабуся Ліадайн славилася своїми дурними виразами і всілякими дотепами, а «палка для рибалки» на адресу худої людини для неї було улюбленим порівнянням. Говорити «вудочка» їй здавалося неколоритним. Я часто відчувала збентеження через бабусиної манери висловлюватися. Я сподівалася, що хоч сьогодні вона поводитиметься стриманіше, але бабуся безумовно була в ударі. Вона добряче розвеселилася від того, що я зустрічаюся з онуком архімагеси Тіррени.

— Так вона добре їсть, ви самі подивіться, маера Ліадайн, — Дем спробував мене захистити. — Просто Кетта дуже активна.

— Так, звичайно, знаю я вас, молодих. Сама такою була, — кивнула бабуся Ліадайн. — Гуляєте вночі під зірками, цілуєтеся там, а про їжу зовсім не думаєте. Потім у вихідні у батьків від'їдаєтеся за весь тиждень.

— А ось і ні! — я не стрималася і показала бабусі язика. — Дем чудово готує і на вихідних постійно мене годує.

— Я ось навіть пиріг до вечері приніс, — Дем кивнув на пиріг, що стояв трохи віддалік, і я відразу ж впізнала свій улюблений лимонний.

— А коли ти встиг? — здивувалася я. — А головне — де готував?

— Вчора пізно ввечері в їдальні домовився з кухаркою. Довелося поділитися з нею деякими кулінарними секретами, щоб пустила.

Вечеря й далі проходила у розслабленій атмосфері — Дем сподобався моїм батькам та бабусі з дідусем. Від його пирога всі були в захваті, особливо дід. Він, як і я, любив лимони. Ми говорили про академію, обговорювали загрозу з боку темних магів і висловлювали свої припущення, коли і чим усе закінчиться. Ми засиділися допізна, бабуся з дідусем уже давно пішли спати, тато теж попрощався, бо втомився за день і ми залишилися на кухні втрьох — я, мама та Дем. Я допомагала мамі мити посуд, а Дем їй розповідав рецепт приготування цитрусового соусу до м'яса.