Читати книгу - "Мізері"

Принаймні, цей дверний проріз був ширшим — не набагато, але достатньо, щоби волосся не ставало дибки під час проходу. Пол стукнувся об перекладку, а потім тверді гумові колеса візка плавно покотилися по плитках. Він почув якийсь кислотний запах, що неодмінно асоціювався в нього з лікарнею — може, то був лізол[61]. Унітаза в кімнаті не було, але Пол не здивувався, бо звук зливання води доходив лише з верхнього поверху, і тепер він пригадав, що чув цей звук кожного разу, як Енні міняла йому судно. А тут були лише ванна, раковина та шафа для білизни з прочиненими дверцятами.

Він нашвидкуруч оглянув охайні стоси синіх рушників та махрових серветок, з якими познайомився, коли Енні обтирала його вологою губкою. Потім він знову звернув увагу на аптечку над рукомийником.

Вона була надто високо.

Як би він не намагався підвестися, аптечка лишалася за добрих дев’ять дюймів від кінчиків його пальців. Він це бачив, але все одно тягнувся, не в змозі повірити, що Доля, чи Бог, чи Хто-там-іще можуть бути такими жорстокими. Він почувався, наче аутфілдер[62], який відчайдушно намагається зловити м’яча в хоум-рані, проте не має на те жодного шансу.

Пол болісно, спантеличено застогнав, опустив руки, а потім, важко дихаючи, відкинувся на спинку крісла. Насувалася сіра хмара. Він відігнав її, роззирнувся в пошуках чогось, що би допомогло відчинити дверцята аптечки, та примітив швабру «О-Седар» із довгою синьою ручкою, яка непорушно похилилася в кутку.

«І ти збираєшся її використати? Та невже? Ну, спробуй. Відчини дверцята аптечки, а потім просто поскидай весь той мотлох у раковину. Пляшки порозбиваються, а навіть якщо там нема пляшок (ага, мрій далі, кожен має в аптечці пляшечку лістеріну, чи скоупу[63]) , тобі все одно не вдасться покласти назад усе, що ти скинеш. Тож вона прийде, побачить цей безлад, і що далі?»

— Скажу їй, що це Мізері, - крекнув Пол. — Скажу, що вона заскочила на хвилинку по тонік, який поверне її до життя.

І він розплакався… але навіть крізь сльози його очі блукали кімнатою в пошуках чогось, будь-чого, що дасть полегшення та подарує йому надію… цю довбану над…

Пол знову подивився на шафу для білизни, і йому раптом перехопило подих. Очі вирячилися.

Під час першого поверхневого огляду він помітив лише полички зі стосами складених простирадл, наволочок, рушників та серветок. Але тепер він дивився вниз , а внизу стояли кілька картонних коробок. На одних був надпис «АПДЖОН», на інших — «ЛІЛІ», а деякі позначалися як «КАМ ФАРМАСЬЮТІКАЛЗ»[64].

Він стрімко розвернув візок, що викликало напад болю, але Полу було байдуже.

«Будь ласка, Боже, хай це буде не запас шампуню, тампонів і фотографій її любої святої паніматки, або…»

Він намацав одну з коробок, витягнув її та відкрив. Ніякого шампуню, ніяких зразків від «Ейвон»[65]. Нічого подібного. У картонці виявилась дика мішанина наркотичних препаратів, більшість із них у маленьких упаковках із надписом «ЗРАЗОК». На дні перекочувалися кілька різнокольорових капсул і пігулок. Деякі він знав, як, наприклад, мотрім та лопресор, ліки для гіпертоніків, які приймав його батько протягом останніх трьох років свого життя. Про інші й гадки не мав.

— Новріл, — шепотів він, навіжено риючись у коробці, поки по обличчю стікав піт, а ноги гуділи та пульсували від болю. — Новріл, де ж цей сраний новріл ?

Жодного новрілу. Він закрив коробку та заштовхав її назад у шафу, лише для виду намагаючись поставити її на те саме місце, де вона була. Минеться, ця шафа й так виглядала, наче звалище, щоб йому…

Перехилившись уліво, наскільки зміг, Пол підчепив другу картонку. Він відкрив її та не повірив своїм очам.

Дарвон. Дарвоцет. Дарвін Компаунд. Морфоз та морфоз комплекс. Лібріум. Валіум[66]. І новріл. Десятки, десятки й десятки упаковок зі зразками. Милі упаковки. Любі упаковки. Ох, ці милі, любі, святі упаковки. Він розірвав одну та побачив у маленьких блістерах пігулки, які Енні видавала йому кожні шість годин.

«НЕ ВІДПУСКАТИ БЕЗ РЕЦЕПТУ ЛІКАРЯ» — значилося на упаковці.

— Господи Ісусе, лікар уже прийшов! — схлипнув Пол. Він розгриз целофан зубами та розжував одразу три пігулки, навіть не звертаючи уваги на гіркий до оскомини смак. Він зупинився, поглянув на п’ять капсул, які лишалися у своїх понівечених блістерах, та взяв четверту.

Він швидко роззирнувся — підборіддя притиснуте до грудини, очі хитрі, проте налякані. Хоча Пол розумів, що ще зарано відчувати якесь полегшення, він його насправді відчував, бо мати пігулки виявилося важливішим, ніж прийняти пігулки. Йому ніби передали контроль за місяцем та припливами, або він просто сам прийшов та перебрав його на себе. Це була грандіозна, чудова думка… а також страшна, з присмаком провини та богохульства.

«Якщо вона зараз повернеться…»

— Гаразд, гаразд, я второпав.

Він зазирнув у картонку, намагаючись порахувати, скільки упаковок зі зразками він зможе взяти, аби Енні не запідозрила, що мишеня на ім’я Пол Шелдон підточує її запаси.

Він захихотів (пронизливий звук, який, однак, свідчив про полегшення) і зрозумів, що ліки не тільки зняли біль у ногах. Він отримав свій кайф, якщо бути чесним до кінця і не зважати на вульгарність.

«Рухайся, ідіоте. У тебе немає часу кайфувати».

Пол узяв п’ять упаковок, що загалом становило тридцять пігулок. Він стримував себе, аби не забрати більше. Він перемішав решту упаковок та пляшечок, сподіваючись, що вміст коробки набув того самого хаотичного вигляду, як коли він уперше в неї зазирнув. Він закрив картонку та поставив її назад до шафи.

Почувся звук двигуна.

Пол виструнчився, очі широко розчахнулися. Руки впали на бильця крісла та міцно, панічно їх стиснули. Якщо це Енні, йому гаплик, на цьому все й скінчиться. Він ніколи не зможе вчасно прокотити цього здорового візка-переростка назад до спальні. Може, йому вдасться штурхнути Енні раз або два шваброю чи ще чимось, поки вона не скрутить йому шию, як курчаті.

Він