Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

За хвилину він повернувся, ведучи з собою Мортьо.

Непроханий гість відразу став розповідати, як він опинився в столиці.

— Один мій приятель їхав машиною до Парижа, я й скористався нагодою.

Мортьо жестом відкликав господаря в куток. Побачивши те, Жан-Луї відійшов до невеличкого столика й став наливати коньяк у чарки. Мимохідь йому вдалося підслухати кілька слів:

«… Отже, не треба пересилати поштою. О, жінка сварила мене!» Маршан пошепки спитав: «Вам віддати зараз?» — «Та хоч і зараз», — відповів Мортьо.

Коли вони вернулися до їдальні, Мортьо виймав правицю з внутрішньої кишені, куди тільки-но сховав одержані щелепи.

— Бережіть їх, друже Мортьо. Вони ціняться на вагу золота, чи то пак платини.

Жан-Луї підтримав батька посмішкою. Агата Каз зиркала то на Жана-Луї, то на Жоржа, а потім допитливими очима вп'ялася в Жакліну.

— А втім, ви й без мене це добре знаєте, — провадив господар. — Та однаково, я вдячний, що ви звільнили мене від клопоту пересилати їх поштою.

Пані Маршан теж усміхнулася й стала подавати на стіл закуску, тінь усмішки майнула й на Жакліниному обличчі, тільки її тітка лишилась незворушна. Мортьо всівся за столом, і обід почався. Однак розмова не клеїлась.

— Що ж, — спитав Мортьо, — таки завтра виїздите до Персака?

По обіді гостей запросили перейти до сусідньої кімнати, бо Жорж Маршан чекав клієнтів. Покоївка Клер принесла каву. Пролунав дзвінок.

— Пробачте, — господар квапливо допив каву і поставив на тацю порожню чашку. — До мене прийшли.

І пішов до свого кабінету. Непомітно зник і Жан-Луї з Жакліною. Мортьо зостався в товаристві господині й Агати Каз. Його розмова з жінками точилася навколо холоду, що почався в Франції і загрожував виноградникові на березі Шеру, ревматизму, що крутив йому ноги. Жінки нарікали на паризьке повітря, насичене заводським димом і бензиновими випарами. Коли розмова переривалася й надовго западала мовчанка, чулося «отак» пані Маршан, яка, знудившись, позіхала, або ж Мортьо вимовляв одне-однісіньке слово: «Пані». Він, здавалось, ніяк не міг уловити зручний момент, щоб розпрощатися з господинею й піти. А тітка Агата тільки мовчки зітхала. Довгі хвилини ледве спливали. І про що тільки говорив так довго пан Маршан з відвідувачами в своєму кабінеті? Мортьо знову глипнув на годинника, що стояв на каміні.

— Пані Маршан, не думайте, що я знудився у вас, — сказав він. — Але я повинен поспішати. На мене чекає приятель, з яким я повертатимуся додому.

Мортьо підвівся.

— Хіба ви не поїздом поїдете? — спитала господиня.

— Поїздом? Та ні, ні! Приятель чекає на мене в одній кав'ярні біля Орлеанської брами. Я хотів би попрощатися з паном Маршаном.

— Він не забариться, — відповіла господиня. — Почекайте ще трохи.

Мортьо знову опустився в крісло, але сидів, мов на голках. Час минав. Коли вибило пів на четверту, він підвівся.

— Ходімо зі мною, пане Мортьо, — встала й пані Сюзанна, бачачи, що гостеві не терпиться. — Я викличу чоловіка з кабінету, й ви попрощаєтеся.

— Ні, ні, — заперечив він, — не турбуйте його, я напишу йому.

— Ось він розмовляє біля дверей, — зраділа жінка, — очевидно, випроводжає своїх клієнтів. — Вона відчинила двері й звернулася до чоловіка — Жорже, наш приятель Мортьо хоче попрощатися з тобою.

— Уже йдете, друже Мортьо? — озвався, ввійшовши до кімнати, старий Маршан. — Дуже шкодую, що мусив залишити вас з жінками одного й не погомонів з вами. Коли завітаєте ще до столиці, заходьте.

— Дякую, але маю дома багато роботи, — лапнувши за кишеню, він моргнув Маршанові.

— До побачення.

Обидва чоловіки потисли один одному руки.

— Вітайте від нас усіх пані Мортьо, — кланявся господар, — приїздіть з нею до нас.

Маршан знову пішов до свого кабінету. Мортьо попрощався з Агатою Каз і в супроводі господині рушив до виходу, де вхопився за капелюха, натягнув його на голову й з плащем у руці кинувся до дверей. Але, тільки-но відчинив двері, вперся носом у поліцая, що ввів угору руку, наготувавшись дзвонити. Позаду нього стояв ще один чоловік в уніформі. Поліцай привітався.

— Я приніс пошту, — сказав він, — заміняю дружину, бо вона захворіла.

Пані Маршан прийняла пошту. Перехилившись через поручень, вона гукнула вслід гостеві:

— До побачення, пане Мортьо! Привіт вашій дружині.

Але він уже встиг збігти вниз.

— Ви — пані Маршан? — звернувся до неї чоловік в уніформі, що прийшов слідом за поліцаєм.

— Так.

Чоловік в уніформі, що стояв перед нею, був рознощик. Він дістав з-під куртки пакунок. Простяг його жінці й сказав:

— Це для пана… Парана, здається…

— Я знаю.

— Розпишіться ось тут, — і подав їй квитанцію.

Рознощик вклонився й спустився вниз. А матері Жана-Луї залишалося тільки передати чоловікові свіжу пошту й піти знову до кімнати, де на неї чекала Агата Каз. Стара панна, гідно випроставшись, так і сиділа в глибокому кріслі, куди вмостилася, вставши з-за столу. Пані Маршан не встигла ввійти до кімнати, як Агата вибухнула веселим дитячим сміхом. Вона сміялася з дивакуватого Мортьо.

За кілька хвилин на порозі з'явився і господар, він подав дружині картатий папірець, складений удвоє.

— Познайомся, Сюзанно, — промовив він. — Перепрошую, пані Каз.

Господиня взяла листа.

«Добродію!

Ви взялися не за своє діло вас може спіткати вилика біда і всім хто вам дорогий якщо ви не покинете будеть лихо.

Це непогроза, а застереженнє береженого і бог берже.

Нисько кланяюс».

Наприкінці замість підпису стояли якісь закарлючки. Почерк довгастий і гострий, чорнило фіолетове. Картатий аркуш паперу ніби потрапив сюди з якогось базару чи сільської бакалійної крамнички. Жорж Маршан простяг дружині конверта, жовтуватого, неохайно зробленого. На ньому стояв поштовий штемпель: Париж, VIII, вулиця Клеман-Маро.

Агата Каз також підвелася:

— Люба пані, пора й мені попрощатися, бо вже пізно, та й у вас своїх справ вистачає.

Господиня звела очі на Агату. Їй почувся у ввічливому голосі прихований глум. Хоча на обличчі тітки Агати не помітно жодної іронічної рисочки, та й погляд у неї якийсь похмурий.

Маршани навіть і не намагалися затримувати її.

— Це — справжня погроза! — вигукнув Жан-Луї, коли повернувся додому й прочитав листа.

— «Береженого і бог берже». Почерк жіночий, хоча навмисне змінений. Навмисне пропущені розділові: знаки, накручено штучних граматичних помилок. Чи нема в тебе листа Мортьо або його дружини?

— Що, Мортьо? — здивувався батько.

— Чому він приїхав так несподівано? Чому його від'їзд збігся з приходом пошти?

— А чому ти зразу став підозрювати Мортьо?

— Не тільки його. Однак Мортьо приїхав спеціально, щоб забрати протез. Адже він цього й не приховував. Чого він боїться? Якась стороння особа щось знає? Чи, бува, йому хтось