Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Томасина 📚 - Українською

Читати книгу - "Томасина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Томасина" автора Пол Гелліко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 89
Перейти на сторінку:

— Ну, власне, це я й хотів почути. У питаннях віри не буває щасливих збігів. Ми беремо до уваги тільки результат, чи не так? Я жодної миті не сумнівався в тому, що зробиш ти. Чому б нам не піти до Таммаса і не потішити старого гарною новиною? Коли я йшов від нього, бідолаха місця собі не знаходив, так переживав. Це ж просто жах, коли ти старий, сліпий, ще й самотній. Цей пес був йому не тільки поводирем, а й розрадником.

— Он як? — стрепенувся Мак-Дьюї. — А навіщо мені туди йти? Ти міг би й сам йому сказати…

— А хіба не тобі він говорив «Врятуйте мої очі»? — відповів Педді. — І чи не твої руки та досвід їх урятували?

— Та ну? По-моєму, ти тільки що казав…

— Ну, це казав не я, а ти. А зрештою, не ти перший плутаєш Силу і Знаряддя. Ходімо, Ендрю, тобі буде приємно побачити радість старого.

Мак-Дьюї щось нерозбірливо буркнув, але вдягнув поношений твідовий піджак зі шкіряними нашивками на ліктях і кишенях, набив велику чорну люльку, взяв вигнуту тернову палицю і запитав:

— Може, спершу поглянеш на пса?

І він провів священика до кліток з хворими тваринами. Пес лежав на чистій соломі, вся задня частина його була в бинтах і гіпсі. Але його маленькі очі дивилися гостро і жваво, загострені вуха стояли торчма, а при появі ветеринара та священика він став бити хвостом по підлозі, підвивати і шкрябатися в двері передніми лапами.

— Яка чудова картина, — промовив містер Педді й урочисто поглянув на пса.

— Не здумайте його розпещувати, — застеріг Мак-Дьюї Віллі Беннока, який крутився тут неподалік. — Цей пес визнає тільки одного хазяїна.

Таммас Моффат мешкав на іншому кінці містечка, в незаможному кварталі, і коли чоловіки, весело про щось перемовляючись, рушили туди, містеру Педді здалося, що вітер доніс до нього короткий уривок поховального плачу волинки. Він спинився і прислухався.

— Чудасія! — здивувався священик. — Здалося, що хтось грає «Плач за Мак-Інтошем». Та наскільки я знаю, у місті ніхто не помер.

Ті звуки, що долинули до нього, були нічим іншим, як відголосками жалобного стенання волинки Джеймі Брейда, сина сержанта-волинщика, а сама музика лунала на велелюдному похороні кішки Томасини. Містер Мак-Дьюї прислухався, сказав: «Я нічого не чую», і вони пішли далі.

Таммас Моффат займав задню кімнатку на другому поверсі двоповерхової побіленої кам’яниці з сірим шиферним дахом. Квартал, де він мешкав, складався з таких самих найманих кімнат, нових муніципальних будинків брудно-жовтого кольору та ще кількох розбірних халабуд з гофрованої сталі, вцілілих від часів війни. Перед будинком у пилюці гралося кілька дітей. На комині стояла, підібгавши одну ногу, сіро-біла чайка. Жінка у чепчику та фартуху підмітала ганок.

— Таммас Моффат у себе? — запитав містер Педді.

Жінка на хвильку облишила підмітання і відказала:

— Та вдома, де ж йому ще бути. От тільки щось його не чути.

— Дякую. Тоді ми зайдемо до нього. Наш лікар приніс гарну новину про його пса.

— О, так. Я була певна, що ви принесете гарну новину. Відколи його гарного собачку спіткала ця лиха пригода, він був од горя сам не свій. Як прийшов додому, так не чути його і не видно…

Візитери зайшли до будинку і ступили на вузькі темні сходи. Першим ішов містер Педді. У будинку не було чути жодного звуку, тільки внизу сухо шелестіла мітла, проторохтів фургончик пекаря, і ще залопотіли крила: це чайка знялася з комина і полетіла геть.

Пройшовши половину сходового маршу, містер Педді нерішуче зупинився. Він обернувся до друга й сказав:

— Ендрю…

— Ну?..

Священик мовчав, тиша стала гнітючою.

Цей невеликий круглий чоловік був набагато товариськішим, ніж більшість людей його типу, а крім того, у нього було дуже добре серце і неймовірна інтуїція. І ось тепер він несподівано відчув, як на душі йому наче миші шкребуть.

— Ендрю, — знову промовив священик, та коли друг навис над ним важкою брилою, він передумав і сказав: — Гаразд, давай спершу зайдемо.

Важким, нерівним кроком він дійшов до сходової клітки і постукав у зачинені двері. З кожною секундою чекання лихе передчуття лише дужчало. Не дочекавшись відповіді, Педді легенько натиснув на двері, і коли вони відчинилися він та Мак-Дьюї зайшли до кімнати.

— О Боже, — приглушено зойкнув священик. Сліпець сидів у кріслі обличчям до дверей. Голова його не схилилася, а трималася так, немов старий до чогось прислухався — напружено, тривожно. І в цій позі зустрів свою смерть.

Педді схилився над старим, і зазирнув у невидющі очі, сподіваючись узріти там бодай щось схоже на життя. Мак-Дьюї кинувся до померлого, приклав голову до грудей, прислухаючись, тоді спробував намацати пульс на зап’ястку. Суха рука була ще теплою, але серце у грудях не билося.

— Помер, — констатував Мак-Дьюї. — Годину тому, максимум — дві.

Педді кивнув.

— Так, я знав. Знав…

І раптом тишу в домі розбив громовий сміх Мак-Дьюї.

— Я врятував його очі! — гримнув він. — Ну й де тепер твій Бог?

Від такої зухвалості Педді скипів. Він зібрав усю гідність, якої дозволяли сподіватися його зріст і статура; його кругле обличчя розпашілося, губи тремтіли, а очі за скельцями окулярів палали праведним гнівом.

— Цить, Ендрю! — вигукнув він. — Хай тобі грець — тобі й твоїй зухвалості.

— Ну, так, аякже! Ти не кляни мене, а краще поясни… Заради чого все це затівалося? Я працював, я щось зробив — і що?! Що це за Бог, якому ти так служиш, коли він залишає жити пса — і забирає життя в чоловіка?

— Що ж по-твоєму, Бог — твій прислужник, чи все-таки Бог? — вигукнув Педді. Він рідко втрачав самовладання, та коли це ставалося, його наче підміняли. — Він має тішитись плодами твоєї праці, хвалити тебе, як батько хвалить

1 ... 26 27 28 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томасина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Томасина"