Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Мій тато — кілер 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій тато — кілер"

269
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій тато — кілер" автора Євген Є. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 94
Перейти на сторінку:
5

Ми вибігли на вулицю. Сашка не було. Зате був люб’язний таксист, який привіз нас сюди. Він уже відчинив дверцята своєї машини.

— Ваш друг казав, щоб ви їхали зі мною.

Я набрав Сашка:

— Ти де?

— Їду на захід. Слідом за Мариною. Зараз ми…

Я повторив таксисту назву вулиці, і він погнав туди.


Основою вчення Дао вважається праця китайського філософа Лао Цзи «Дао де дзин». Світобудова з погляду даосизму існує за рахунок нез’ясованого Дао («Шляху»), що рухає і керує всім сущим. Проходження законами Дао — це шлях життя і блаженства.


Ми наздогнали Сашка хвилин через десять.

Коли ми порівнялися з його машиною, він, сидячи за кермом, кивнув уперед — на таксі з яскравим рекламним щитом на даху.

Маринка сиділа на задньому сидінні між двома молодими японцями. Ще двоє озиралися на неї, тиснучись на сидінні поруч із таксистом.

— А де п’ятий? — запитав Дмитро.

— Відстав, — сказав я. — Або в багажнику.

Вони зупинилися біля дешевого, з малесенькими кімнатками готелю.

— Під’їхати? — запитав таксист.

— Ні.

Ми зупинилися на іншій стороні вулиці.

А потім відбулося те, що зробило безглуздими всі умовляння Дмитра: Маринка вчепилася нігтями в обличчя одного зі своїх нових друзів, потім спробувала вдарити іншого своїм важким черевиком, але, швидко скрутивши її, — четверо проти однієї, — вони витягли її з машини.

За мить я вже йшов до них:

— Гей, виродки. Лишіть її. Чули?!

— Іди звідси.

— Так?

— Так, — двоє з цих пацанів у яскравих перуках одразу стали в стійки «дрімаючий дракон» і «олень, що захищається». Марина скрикнула:

— Татку! — а я вдарив «дракона» відкритою долонею в груди, а другим ударом зніс «оленю» всі його роги й копита.

— Ну?!


Не маючи інших засобів до існування, багато з них стали організовуватися в банди й нападати на мирних мандрівників і торговців, грабувати села й навіть міста. Самі вони іронічно називали себе хатамото-якко («слуги сьогуна»), але народ дав їм прізвисько кабукі-моно («клоуни, божевільні») — за дивні костюми, зачіски та насичений військовий сленг.


Двоє інших спробували перетворитися в «мавпу» і «тигра».

— Я! — попросив Сашко, — біжучи до нас. — Дайте мені!

Але, побачивши його, обидва юнаки дали драла.

— Ні, — засумував Сашко. — Це несерйозно.

— Побий таксиста, — запропонував Дмитро.

А я допоміг Марині встати.

— Ну, що ж ти? — запитав я.

— Таточку, — п’яно посміхнулася вона. — Ти такий класний.

І тут же ноги її підкосилися, і я ледь устиг підхопити її.

У таксі, а потім у квартиру, я заносив її на руках.

Дмитро й Сашко попрощалися зі мною біля під’їзду. А, поклавши Маринку на ліжко, я почав думати: чи не збентежиться вона завтра вранці і чи не образиться, якщо я зараз роздягну її.

Щоб розумітися на дітях, їх треба виховувати все життя. Я не розумівся, а тому лише зняв з неї черевики, вкрив ковдрою і відчинив вікно.

Надворі була холодна, з обривками туману і випадкових крапель дощу, осіння ніч.

* * *

Уранці вона прокинулася з пом’ятою фізіономією, зі стоїчно приховуваним головним болем і неймовірною спрагою.

— То, кажуть, я вчора… — обережно почала вона, ставлячи пляшку з недопитою мінералкою на стіл, — відривалася?

— Трохи було, — відповів я.

— Ти незадоволений?

— Тим, що ти пішла без попередження.

— Мені соромно, — сказала Марина, хоча по її обличчю було видно, що зараз вона не може відчувати нічого іншого, крім болю й нудоти.

І тоді ж мені подзвонив Дмитро:

— Отже, ми починаємо.

— Що? — запитав я, встигнувши забути розмову з ним.

— Змушувати вас любити одне одного, — нагадав Дмитро. — Можете починати готуватися. Хлопці вже в дорозі.

1 ... 26 27 28 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій тато — кілер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій тато — кілер"