Читати книгу - "Борги нашого життя"

— Так звані юристи з банку?

— Так.

— І хто ж їм наказав? Суддя?

— Суддя не міг їм наказати. Вказівки їм можуть давати лише з банку. Керівництво банку.

— А керівництву це для чого?

— Побили їхню людину.

— Суддя був їхньою людиною?

— Він виконував їхні вказівки. Отже, частково так. Ніхто не може посягати на їхніх людей.

— А чому вирішили помститися саме малому?

— Ну певно нас не могли поки дістати. Вирішили відігратися на малому.

— Отже, якби ми тоді не поїхали туди і не заварили б цю кашу, малий би був цілий?

— Можливо…

У трубці запала мовчанка.

— Його сильно побили? — спитав я.

— Так, дуже.

— Сволота. Просто сволота.

— Справді я дзвонив тобі, Андрію, бо хотів попередити, аби ти був обережніший.

— Та що я… Ви малому якось допомагаєте?

— Так, саме збираємо йому чергову передачу в лікарню.

— Це добре. А що з цими виродками?

— Ну ми тут дещо готуємо.

— Якийсь черговий самовбивчий план?

— Я не хотів би про це говорити по телефону…

— Ну що ж, тоді щасливо. Бережіть себе.

— І тобі хай щастить.

На цьому Грінспен поклав трубу. Я поклав мобільник на стіл і якийсь час просто дивився на нього. Потім рвучко схопив його і шваркнув об стінку. Той розлетівся на частини так, що, зрештою, трохи охолонувши, я був змушений лізти під стіл — здається десь там впала сим-карта з розбитого телефону.

За три дні я вийшов у передвечірніх сутінках з таксі коло нашого дому у місті. Стояв тихий, спокійний вечір, хвіртка, як це завжди у нас водилося, виявилася прочиненою, і я тихо зайшов у двір. Підійшов до єдиного вікна, що світилося, це було вікно кухні, в якій якраз трійця моїх друзів спокійно та мирно пила чай, про щось розмовляючи. Я дивився в сутінках крізь шибу на них, було щемке відчуття повернення додому. Ще кілька днів тому я думав, що назавжди залишу це місто, своє колишнє життя. А тепер стояв перед цим вікном і розумів, що просто брехав собі. Лaмаюр був не десь там у Карпатах, Тибеті чи ще бозна де. Він був тут — за цією прочиненою хвірткою, у цьому будинку, де світилося зараз єдине вікно.

Я штовхнув двері і зайшов. Друзі про щось голосно говорили, певно тому нічого й не почули. Я лишив речі в коридорі і зробив крок в освітлений квадрат кухні.

— Привіт, — мовив я.

Всі присутні обернулися до мене, в їхніх очах читалося здивування. Очевидно, моя з’ява стала для них справжнім сюрпризом.

— І тобі привіт, Андрію, — першим привітався Грінспен. — А ти реально можеш здивувати. Ніхто не сподівався, що ти зараз тут з’явишся.

— Якщо відверто, я й сам не думав. Але… Як у вас тут справи?

— Та як, — похитав головою Грінспен. — З того часу як я з тобою розмовляв, мало що змінилося. От зараз радилися, як краще допомогти малому.

— Те що сталося — йому немає назви.

— Андрію, ти просто не бачив малого, — втрутилася Віка. — Коли я вперше побачила його у лікарні — у мене серце стало.

— Ну зараз йому все-таки трохи краще, — сказав Сем. — Хоча направду — оприходували його добряче…

— Та що ми все про погане та про погане, — знову озвався Грінспен. — Давайте ж гостю бодай чаю наллємо…

Чаєм виявилася пляшка червоного вина, яка вже давно чекала свого часу. «Чаювали» ми приблизно годину, поки Віка не заявила, що збирається спати. Коли вона пішла, Сем трохи попорпався у шафі і видобув ще одну пляшку червоного, на цей раз міцнішого. Минуло зовсім небагато часу, і в пляшці лишилася лише половина.

— То які у вас плани? — мовив я, похитуючи залишки вина у фужері.

— Щодо чого? — невинним голосом спитав Грінспен.

— Ти сам знаєш щодо чого.

— Ну… — протягнув Грінспен, з-під лоба кинувши короткий погляд на Сема. — Вони ще не до кінця оформлені..

— Гриню, не тягни кота за хвіст.

Цього разу Грінспен прискіпливо глянув на мене з-під лоба.

— Андрію, а для чого це тобі?

— Ну, я ніби теж дотичний до цієї історії… Скажімо так, я теж доклав рук до того, що сталося.

— Саме тому ти вернувся?

— Можливо.

— Добре, — видихнув Грінспен. — Якщо коротко — ми хочемо вбити власника холдингу.

Я примусив себе посміхнутися:

— Це такий у вас новий жарт?

— Ні, це не жарт. Це — серйозно.

У мене перед очима раптом постала бачена