Читати книгу - "Палац Посейдона"

Гумбольдт опустив голову:

— Нам відомо про це. Чи доводилося вам чути про серію катастроф на морі, що сталися нещодавно в акваторії Егейського моря на північ від острова Крит?

— Зізнаюся вам, що практично не маю часу проглядати газети. Що саме там відбулося?

— Йдеться про кораблі, що затонули з невідомих причин у Критському морі. Мене запросили для з’ясування причин цієї ситуації та проведення розслідування.

— Затонулі кораблі? — Тесла здивовано здійняв густі брови. — То скільки ж їх було?

— Ми знаємо про дванадцять крупних парових суден, та, можливо, їх було більше. Всі вони загинули або зникли без сліду протягом останніх шести місяців.

Тесла тихо присвиснув і примружився.

— Який жах! І як ви гадаєте, що могло стати причиною цих аварій?

— Очевидці стверджують, що бачили гігантську морську тварину, проте я маю серйозні підозри, що тут криється щось інше. Якщо ми негайно не вживемо рішучих заходів, то, ймовірно, що кораблі таємничо та без видимих причин гинутимуть і надалі.

— Як ви дійшли висновку, що з цими подіями може бути пов’язаний Ліванос? — поцікавився Тесла. — Адже він мертвий уже близько десяти років.

— Ви бачили його тіло на власні очі? — Гумбольдт спідлоба глянув на співбесідника, ніби перевіряючи його реакцію.

— Що ви маєте на увазі?

— Зник безвісти — в нашому випадку таке формулювання буде більш коректним, чи не так?

— Якщо вам завгодно.

— Його тіло не було знайдено, так само, як і не було виявлено горезвісну автоматизовану верф, котру він спроектував і збудував. Усе поглинули морські глибини, однак ніхто не може достеменно повідомити, що ж насправді сталося з Ліваносом і його творінням. Ми неодмінно маємо розглянути всі варіанти подій.

Тесла мовчав. Було помітно, що він коливається — чи варто продовжувати обговорення питань, які йому були явно не до душі.

— Я, звісно, не беруся судити остаточно, — заявив він, — та ваша версія має багато не досить зрозумілих моментів — інтуїція підказує мені, що вам, пане Гумбольдт, можна довіряти. — Він зітхнув. — Отже, ви хотіли б знати, над чим ми працювали. Ходімо зі мною!

Винахідник крутнувся на підборах і зробив крок до контейнера, в якому містилися всі дроти та кабелі. Лише зараз Оскар помітив, що він виготовлений із якогось незвичайного пористого металу, і з цікавістю доторкнувся до його шорсткої поверхні.

— Надміцна кераміка, — пояснив Тесла, виймаючи з кишені ключ. — Тут необхідна особлива ізоляція, щоб із накопичувача — акумулятора незвичайної конструкції — не було втрачено ні краплини спійманої у пастку енергії. Моя ідея полягає в тому, щоб повністю зберігати енергію атмосферного розряду в накопичувачі, а потім вивільняти її звідти невеликими порціями. Спершу я маю намір із допомогою цього пристрою освітлити згори й донизу Ейфелеву вежу, а потім і всі прилеглі до неї міські квартали. Тут усе залежить від того, наскільки мені вдасться приручити небесну стихію… — Тесла встромив ключ у замок і повернув. Двері в бічній стіні контейнера відчинилися.

— Тут перебуває той, хто зуміє точніше, ніж я, відповісти вам на всі найскладніші запитання.

Оскар заглянув усередину. В контейнері він побачив величезний прозорий куб, що складався з безлічі окремих чарунок, у яких вирувала зеленкувата рідина. Стрижні зі сріблястого металу час від часу занурювалися в рідину, і та починала стрімко випаровуватися. В повітрі стояв жахливий сморід хімічних реактивів. Оскар був такий вражений фантастичним виглядом пристрою, що не одразу помітив невелику фігуру в кутку приміщення. Лише коли вона поворухнулася, він звернув на неї увагу.

Ця істота мала руки, ноги і кубічної форми голову, на лицьовому боці якої було видно ротовий отвір і два вузенькі світні ока. І все це диво було виготовлене з полірованої сталі. Людиною це створіння явно не було — скоріше, її механічною подобою, роботом.

Робот зробив кілька кроків їм назустріч, обернув голову і скинув угору металеву руку. Із отвору на його обличчі почулося ледве чутне потріскування.

— Він хоче вас привітати. — Можливість продемонструвати своє творіння приносила винахіднику ні з чим не зрівняне задоволення. Людська істота зробила кілька кроків і знову здійняла руку. Вілма пискнула і притиснулася до коліна Гумбольдта, а потім почала обурено кричати й вищати.

— Хто це? — вражено запитав Оскар.

— Герон, — відповів Тесла. — Програмований багатофункціональний робот, котрий допомагає нам у дослідженнях. Я назвав його на честь грецького вченого й філософа Герона Александрійського, котрий одним із перших почав створювати механічні прилади, що нагадували живих істот. Я використовую цього робота повсюди, де живим робітникам може загрожувати серйозна небезпека. Він виявився на диво надійним і точним, до того ж, небалакучим — краще, ніж будь-хто, вміє зберігати таємниці. Тож кращого асистента годі й шукати. — Тесла усміхнувся. — Героне, досить уже вітати наших гостей! Вони, певно ж, тебе помітили й належним чином оцінили!

Робот опустив руку й заходився поважно крокувати навколо групи людей, причому його очі, або те, що їх замінювало, чомусь раз у раз дивилися на Вілму. Здавалося, в них світиться недовіра.

Приблизно те ж саме відчувала й ківі стосовно металевої людини. Вона залишила Гумбольдта й почала несамовито гасати навколо Герона, тримаючись, проте, на безпечній, із її погляду, відстані. Коли робот на мить відвернувся, Вілма підскочила до нього і щосили дзьобнула металеву ногу. На голові робота одразу ж спалахнула попереджувальна червона лампочка. Пролунав пронизливий свист.

— Негайно припини, Героне! — гукнув до нього Тесла і присів навпочіпки перед своїм механічним помічником. — Нічого особливого не сталося, й ти не повинен ображатися на птаха. Ані він, ані наші гості ніколи не бачили нічого схожого.

Винахідник відкрив кришку на спині свого асистента і клацнув перемикачем. Наразі рухи робота вповільнилися, світло в його очах згасло, а голова впала на груди. Тесла озброївся викруткою і буквально за кілька секунд відкрутив