Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А що ви тут робите? — спитав Красл рішуче. — Ви що, маєте право контролювати Альбінку вночі? Здається тільки, ви щось інше тут шукали. — Вчитель навстіж розчинив двері до крамниці. На прилавку стояла відкрита коробка шафрану, що мала подвійне денце. Товар навколо було розкидано ще більше, ніж учора.
2
— Так що ж ви шукали тут, пані Бреттшнайдер? — спитав учитель, помалу складаючи пакетики з шафраном. — Звідки вам відомо, що до цієї коробки ховав пан Павлата гроші? Це крадіжка, люба пані. За це в'язниця може бути.
— Але, пане Красл, — перебила його Альбінка, яка не могла собі уявити, щоб компаньйонка батька могла зробити щось нечесного.
— Ви, може, з поліції? — глузливо запитала жінка, потираючи собі потилицю. Видно було, що їй вже не дуже боліло. Вона сіла на стільчик біля прилавка, закинувши ногу на ногу. Це була гарна, здорова жінка років сорока.
— Можливо. Можливо, я і з поліції, — учитель вперше сказав завідому неправду.
— Я не хотіла тебе будити, — пояснювала Бреттшнайдер Альбіні, наче б учителя тут зовсім не було, — тому що поспішала. До обіду мушу бути аж у Танвальді.
— Поспіх досі ще для жодного злодія не був виправданням, можете бути певні, — мовив учитель з іронією в голосі і поставив бляшанку на місце.
— Але ж пані Бреттшнайдер, безперечно, не красти прийшла сюди. Адже вони любилися з татом, а мені вона завжди носила пряники. — Альбіна, очевидно, заступалася за коханку свого батька. «А може, вона її боїться, — спало раптом Краслу на думку. — Авжеж, одного разу він уже переконався, що навіть цій наївній дитині не можна вірити.»
— Вона прийшла по Золотого Будду, — впевнено мовив Красл.
— Звідки ви знаєте? — підскочила пізня гостя. — А де він?
— Нас самих це цікавить, — сказала Альбінка, перешкодивши тим самим дальшим розпитуванням вчителя. Красл глянув на неї невдоволено. Ця дамочка, напевно, знає щось про Павлатові секрети.
— Ми знаємо все, що треба. Але Золотий Будда вже в Риссіга. Я на власні очі бачив цю статуетку. — Красл говорив, пильнуючи за кожним рухом пані Бреттшнайдер.
— Я те ж саме казала, — мовила жінка безпристрасно. — Адже Вінцент не брав цієї статуетки. Не такий він дурний, щоб поцупити річ, яку ніде не продасть і яку кожен впізнає.
— Кому ви про це казали? — запитала Альбінка.
— А ви хіба не знаєте, що цього самого Будду Павлата украв разом з Ганкою і в нього вимагали, щоб він його повернув? — Красл розсердився. Якась підозріла жінка вистежує тут казна-що, приходить пізньої ночі і нишпорить щось у Павлатовій крамниці, а він розбалакує з нею, наче із своєю приятелькою.
— Хто вам ляпнув таку дурницю? — пані Бреттшнайдер впевнено пройшла через усю кімнату до протилежного кутка, де стояли ваги, посунула там мішок з горохом і витягла з якоїсь ніші в стіні пляшку горілки. Одним рухом відкрила її і напилась прямо з пляшки. А вчора ввечері троє людей думали, що знають у цій кімнаті кожен куток.
— Звідки ви знали про цю пляшку?
— А я частенько заходжу сюди в гості. Дитинко, будь ласка, скажи панові детективу, що це правда, поки він знов мене чимось не молоснув… А може, ви хочете хильнути зі мною разом? — вона простягла йому пляшку.
— Ні в якому разі! — вигукнув Красл майже в повен голос. — Я не п'ю горілки.
— А я залюбки, — сказала пані Бреттшнайдер. — Особливо коли мені треба бути сильною. А сьогодні мені це дуже потрібно. Сідайте тут і слухайте. Обоє, обоє! — вона навіть гримнула на Красла. — І киньте думати, наче Вінцент був таким віслюком, щоб красти всілякі там китайські дурнички.
— Але ж мені це сказав сам Риссіг.
— О, ну тоді це, безсумнівно, правда, — посміхнулася пані Бреттшнайдер, — адже Риссіг ніколи не бреше, де вже там. Він здобув своє багатство лише тому, що завжди казав правду. Ось тепер я вже вірю вам, пане, що ви не детектив. Для цього ви занадто довірливий.
— Пан Красл дуже хороша людина. Я ось тобі розповім, — заступилася за вчителя Альбіна.
— Тільки післязавтра. А зараз треба нам знайти цього Будду, бо пропаде десять тисяч гульденів.
— Десять тисяч золотих? А хто це пропонує? — здивувався Красл.
— Якийсь незнайомий пан. Приїхав до мене позавчора ввечері каретою. Називає себе Вальтер і говорить з якимось дивним акцентом…
Красл вирішив усе розповісти цій оригінальній подрузі дому. І те, що вчора цілий вечір вже шукали цього Золотого Будду там же, де й вона. Пані Бреттшнайдер наче через силу підвелась. Відірвала дошку в підлозі, де була якась схованка, потім підійшла до одвірка, колупнула поріг, вийняла обережно цеглинку. Тут Бона знайшла десять гульденів. Мовчки сунула половину Альбіні, а решту сховала у себе за пазухою.
— У нас з татом, дитинко, все було навпіл, — пояснила вона Альбінці. Потім ще й ще раз обвела поглядом кімнату. — Але про цього Будду він жодним словом ніколи не обмовився. Що це може бути, бог його знає. Ну, що це може бути? — Вона наче покрикувала на Красла, який, певно, дратував її. — Завтра опівдні мушу віднести цього Будду на роздоріжжя за Танвальдом панові Вальтеру. Якщо ми його знайдемо, нагороду поділимо між усіма. З тебе, детективе, я, звичайно, вирахую компенсацію за каліцтво, — вона вперше посміхнулася вчителеві. Краслові жінка починала подобатись. Це була сильна особа.
— Мені дуже шкода, що я вас ударив. Думав, що це ходить убивця. — Тільки тепер він помітив, що пані Бреттшнайдер не блондинка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Золотого Будди», після закриття браузера.