Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Ось у замку ключ скрегоче,

Ось він двері відчиня,

Вгору їх веде з собою

І впускає до покою,

На порозі зупиня.

«Ну, погані волоцюги,

Смаровози і дрантюги,

Завидющі сліпаки!

Гляньте, вибалуште очі!

Ви гадали, сеї ночі

Буду їсти дрижаки?

Гляньте, осьде хліб у мене,

Ось вино, а ось печене,

Марципани і цукри.

Але жаден з вас, мосьпане,

Ні шматочка не дістане,

Хоч всю хавку розідри!

Ви прийшли мене потішить?

Я б радніший вас повісить

На один порядний шнур!

Гей там ти, козяча пико,

Пощо так захланно й дико

Зиркаєш до конфітур?»

«Пане,- став халіф мовляти,-

Ми не хочем оскорбляти

Вас на трунку й на їді;

Вас відвідать ми прибули,

Бо, як той указ ми чули,

Думали, що ви в біді.

Вірте, той указ дивачний,

Що цар видав необачний,

Нас зачудував зовсім!»

«А самі то ви, прокляті,

В тім нещасті винуваті,-

Гнівно відгукнув Бассім.-

Як впускав я вас до хати,

Не казав я вам мовчати?

А з вас дідько: кра та й кра!

Та й накракали в злу пору

На халіфа тую змору,-

Кракала би з вас мара!»

Джіафар

Пане, щоб ми так здорові,

Як з халіфом ми у змові!

І не злий був, видно, час,

Бо влизнули ви від злого,

Не пошкодив вам нічого

Той халіфів злий указ.

«Ха-ха-ха! - Бассім регоче.-

Пан халіф, коли захоче

Ще Бассіма оховстать,

Обчімхати, мов ломаку,

На припін взять, мов собаку,-

Мусить дуже рано встать!»

Джіафар

Пане, будьте любі-годні,

Розповіжте, як сьогодні

Викрутились ви з біди?

Се ж нам радість, як у небі,

І наука, як в потребі

В ваші наступать сліди.

Бассім

Ну, трясучка вам і змора!

Вже вам повідав я вчора,

Що жив гарно двадцять літ,-

Аж сьогодні, як кузні

Всі заперли, то мені

Замакітрився весь світ.

Плентавсь я, мов штири п’яні,

Аж заплентався до бані -

Бог за мене не забув!

Друга щирого знайшов я,

Вмить навчився там, немов я

Банником ізроду був.

Отже, поки звечоріло,

За своє банницьке діло

Я п’ять драхм і заробив;

Накупив собі що треба.

Дбає бог за мене з неба!

Ледарів щоб грім побив!

Чхать мені вже на халіфа!

Що мені його тарифа?

Чхать на ковалів цілком!

Я без муки і без страти

Хочу жити і вмирати

Правовірним банником!

Джіафар

Пане наш благочестивий,

Видно, в бога ти щасливий!

Та чи тяжко буть біді?

Ну, якби халіф наш лютий

Бані всі велів замкнути,

Що зробив би ти тоді?

Бассім

Чи не мовив я відразу,

Що від вас лиш гнів, уразу,

Прикрість мушу я зазнать?

Чи не клявся ти, лукавий,

Що не будеш в мої справи

Носа свойого втикать?

Ти, проклятий череваню!

Було лізти в калабаню,

А не в мій затишний кут!

Щоб ти спати ліг в тернину

Голий, поки в злу годину

Злеє слово вирік тут!

Джіафар зігнувсь покірно,

А халіф смієсь безмірно

І хихочеться в кулак;

Серце у панів котяче,

Люблять, як рвесь, злиться, скаче

Перед ними неборак.

Джіафар

Пане любий, я лиш жартом.

Але все ж подумать варто…

Адже бачиш сам тепер:

Наш халіф усяке може.

Що ж би ти зробив, небоже,

Якби він лазні запер?

Та Бассім вже був підпилий,

То сміявся, а по хвили

Так промовив: «Глупий єсь!

Я Бассім! Най світ весь знає!

І аллах про мене дбає,

Хоч нехай халіф стечесь.

Бань не сміє він заперти.

Банником і жить, і вмерти

Я бажаю - й буде так.

Бач, вина ось наливаю!

Слухай, пісню заспіваю,

Хоч ти вішайся на гак!

«Ой я собі садівник, садівник,

В моїм саду лабазник, лабазник,

Між лабазом стежка бита;

Чи то хлопець, чи то дід

Моїм садом вільно йдіть,-

Від дівчат жадаю мита.

Як погана - подарую,

Як красуня - поцілую,

А хто заздрий, тому пшик.

Всім магнатам, бузувірам

І халіфам, і візирам -

Хай їм жаба під язик!»

Так Бассім собі співає,

Їсть, і смокче, й попиває,

Поки півень не запів.

Ось із лавки гості встали

І Бассіма попрощали,-

Вже пора рушать домів.

Джіафар

Пане, кланяємось чемно!

Але так нам тут приємно,

Так ваш любий голосок,

Що для дружньої розмови

Ми й на другу ніч готови

Ще забігти на часок.

Бассім

Краще забіжіть ви, хами,

До старого чорта мами,-

Се вам, бачиться, з рідні:

Заночуйте де в болоті,

Розмовляйте з кіллям в плоті,

Замість докучать мені.

Так приємно попрощавшись

І на вулицю діставшись,

Товариство геть пішло,

А Бассім, наївшись, впившись,

Навіть богу не молившись,

Почухрав собі в стебло.

Нова днина почалася,

Царська рада зібралася.

Ось цар видав маніфест:

У Багдаді всі лазні

Зачинити на три дні,-

Хто відчинить, вбить на хрест.

Люд лякався, дивувався…

«Що се знов таке? - питався

У сусіда там сусід.-

Вчора всі кузні заперли,