Читати книгу - "Ліс духів"

Обюссон замислився. Жанна ще раз оглянула приміщення, витримане в золотистих тонах. Дзеркала. Вітражі. Інтер’єр ресторану на лайнері. Може, вона й зійшла на борт, от тільки не знала, куди прямує.

– Ти пам’ятаєш наш похід до Лувру? – нарешті запитав старий. – Давньогрецьке мистецтво? Недосконалість людини, поєднана з досконалістю шаблону?

– Я й досі намагаюся зрозуміти той урок.

– Недосконалість – це частина роботи.

– Отже, я можу збочити зі шляху? Вести слідство не за шаблоном?

– За умови, що вийдеш сухою з води. Що причешеш справу потім.

– Якщо справа взагалі буде.

– Подзвони до прокуратури. Тримай руку на пульсі. Важить лише результат.

– А якщо я помиляюся?

– Це доведе, що ти не можеш стрибнути вище за власну голову. Що ти звичайна людина, якій довірили надзвичайні повноваження. Це також за шаблоном.

Жанна всміхнулася. Вона прийшла, щоб почути ці слова. Жінка покликала офіціанта:

– Я б випила чогось міцнішого. Що скажеш?

– Давай.

Келихи з шампанським принесли майже одразу. Кілька крижаних ковтків – і Жанна відчула себе сильнішою. Холод захищає від смерті. Від розкладання. Ці кислі бульбашки стискали її до стану концентрованої енергії. Вони замовили ще по келиху.

– А в тебе, – запитала вона, – як справи амурні?

– У мене ще є в запасі кілька студенток, – відказав старигань. – Плюс моя офіційна пасія. Адвокатка за сорок, яка не полишає надії одружитися зі мною. У моєму-то віці! Одна чи дві колишні теж іще не знають, що зійшли з дистанції.

– Мабуть, сильно втомлюєшся.

– Я не кажу, що приділяю їм усім увагу. Але мені подобається цей ореол кохання. Це «Танець» Матісса. Вони ведуть хоровод, а я малюю їх на синьому тлі…

Жанна натягнула посмішку. Щиро кажучи, їй не подобалася поведінка її наставника. Невірність. Брехня. Маніпуляції. Жанна ще не настільки постаріла, щоб відмовитися від мрій про порядність.

– Але як ти так можеш? – не вгавала вона. – Жити ось так, у лицемірстві, у постійній зраді? – Вона всміхнулася, щоб пом’якшити жорстокість своїх слів. – Де тут повага?

– Це через смерть, – сказав Обюссон, раптом посерйознішавши. – Смерть надає нам будь-які права. Вважається, що, коли вона надходить, люди каються. Очищуються. Але все навпаки. Старіючи, помічаєш, що будь-які переконання, будь-які питання відходять на задній план. Залишається тільки одна певність: скоро здихати. І другого шансу не буде. Тоді починаєш зраджувати дружину, порушувати клятви. Пробачаєш собі все чи майже все. Інші – ті, що проходять через твою контору, – грабують, ґвалтують, убивають із тією самою думкою. Отримати те, чого бажають, поки не пізно. Як той фільм: «Небо почекає».

Жанна перехилила келих і гикнула. У горлі защипало від кислоти. Вона раптом посмутнішала. Офіціант запропонував їм меню десертів. Жанна відмовилась. Обюссон замовив іще два келихи.

– Знаєш, – заговорив він веселішим тоном, – я зараз вивчаю одне питаннячко. Правку, яку Рембо вніс в один свій вірш. «Знайшлася вже вона. / Що саме? Вічність! / Це море, що злилось / Із сонцем»[21].

Жанна не пригадувала самого вірша, зате добре пам’ятала картинку. Останні кадри «Безтямного П’єро» Жана-Люка Ґодара. Лінія горизонту. Сонце, що пірнає в море. Рядки Рембо, які тихо промовляють за кадром Анна Каріна та Жан-Поль Бельмондо…

– Ти хотів сказати: «Це море, що пішло із сонцем».

– Власне, ні. Рембо двічі публікував цей чотиривірш. Першого разу – у вірші під назвою «Вічність». Вдруге, пізніше, – в «Сезоні в пеклі». Спочатку він написав: «Це море, що пішло із сонцем». Тоді – «море, що злилось із сонцем». Мимохідь утративши ідею руху. Шкода. У початковій версії вражає думка, що вічність – це результат зустрічі. Одна нескінченність, що крокує назустріч другій. У моєму віці спокушають ідеї. Наче смерть – це не обрив, а радше дуга, арка. Пологий схил…

– Чому він передумав, по-твоєму?

– Бо, можливо, відчував, що помре молодим і не пізнає цього руху. Рембо квапився передати послання.

Жанна підняла келих:

– За Рембо-поштаря!

Вона вже почувалася сп’янілою. Раптом підскочила, пригадавши слова старого іспанця: «Думаю, сьогодні вночі він когось уб’є. У Парижі, в 10-му окрузі».

Жанна покопалася в сумочці й глянула на мобільний.

Жодних повідомлень.

Отже, жодних трупів.

Вона усвідомила, що також чекала на дзвінок від Феро. Така вже, мабуть, її доля. Вона щомісяця платила «Orange» за мобільний зв’язок, але не існувало оператора, який продавав би абонементи на любовні зв’язки.

Я буду твоїм королем, ти будеш моєю королевою… (франц.) – Тут і далі прим. перекл.

Повернутися

Місто і муніципалітет за 13 км від Парижа.

Повернутися

Єва Жолі та Лоранс Вишнєвська – французькі судді й політикині.

Повернутися

Любовної мрії (нім.).

Повернутися

Паризька компанія таксі, заснована 1905 року.

Повернутися

Флік – сленгова назва французьких поліцейських.

Повернутися

Пер. А. Онишка.

Повернутися

Район у передмісті Парижа, біля Нантерра.

Повернутися

Регіон Франції, що включає в себе департаменти довкола Парижа.

Повернутися

По – місто й муніципалітет у Франції, у Новій Аквітанії.

Повернутися

Департамент неподалік від Парижа з адміністративним центром у Нантеррі.

Повернутися

Французький препарат, що застосовується під час лікування депресії.

Повернутися

Місто й муніципалітет неподалік від Парижа, адміністративний центр департаменту Сена-Сен-Дені, що має номер 93.

Повернутися

Ів. 5:56. Тут і далі цитати з Біблії подано в перекладі Івана Огієнка.

Повернутися

Перш – природний регіон Франції, розташований на перетині регіонів Нормандія, Центр-Долина Луари та Пеї-де-ла-Луар.

Повернутися

З льодом (про коктейлі) (англ.).

Повернутися

Мати Божа! (ісп.)