Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Не даремно психіатри вважають, що в пригнічуючих випадках причинами суїциду стають незадоволення собою і, внаслідок втрата інтересу до життя, що тягне психічні розлади. Найчастіше звести рахунки з життям наважуються ті, хто страждає від душевного болю і перебувають у постійному стресі.

– Зрозуміти самовбивцю може тільки той, хто побував на їхньому місці.

Глава 8

В Петербурзі виявилось, за звичаєм похмуро, дув вологий вітер, а затягнуте свинцевими хмарами небо, сипало дрібним дощем. Смурні пасажири, виходячи з будівлі аеропорту, поспішали до очікуючих їх таксі, бажаючи якнайскоріше опинитися спочатку в теплі салону автомобіля, а потім вже вдома або в готельному номері. На фоні загального настрою Ніколас виділявся своєю посмішкою і піднесеним настроєм.

Він встиг непогано виспатися під час польоту, а зараз збирався відправитися назустріч пригодам, в компанії дуже миловидної особи, так що в нього не було приводу хмуритися. Втім, вони цілком могли затриматися ненадовго в якомусь милому ресторанчику. Адже хто ж вирушає вершити справи на голодний шлунок?

– Дівчина, скільки часу? – Сліпуче посміхнувся Ніколас і підморгнув.

Здивовано, Ганна подивилася на свій наручний годинник і знову на нього:

– Десять хвилин одинадцятого, а що?

– А скільки вільного? – Продовжив дуріти Ніколас.

– Ти ж знаєш, у нас його мало. – Навіть не посміхнувшись, заперечила дівчина.

– Гаразд, але ж красуням теж потрібно їсти? Я знаю одне містечко тут поруч. Ми швидко, – акуратно підхопивши Ганну під лікоть, Ніколас повів її до виходу.

– Ти виглядаєш, як самотня жінка, – сказав він, коли вони сіли в найближче таксі, що підвернулося.

– Що ти маєш на увазі? – Ганна незадоволено посовалася на сидінні. Хоч втомлений і мовчазний водій, здавалося, не звертав на них ніякої уваги, а просто віз за названою Ніколасом адресою, їй не хотілося зараз, при сторонньому, зачіпати особисті серйозні теми.

– Занадто доглянута, занадто щаслива, – не роздумуючи, перерахував Ніколас, після чого вже бадьорішим голосом додав:

– Хоча зараз і хмуришся, як небо над Пітером, але ти мені все одно жахливо подобаєшся, – схилившись до її вуха, прошепотів він.

– Нічого, це пройде, – збентежено відвернувшись, махнула рукою Ганна. – Спочатку я практично всім жахливо подобаюся. Потім не всім. Потім не жахливо. Потім просто не подобаюся. Потім жахливо не подобаюся.

– Отже, вони дурні, Ганна, – несподівано заявив Ніколас. – Вони не захотіли або не змогли впізнати тебе справжню. В наш час люди бояться складнощів і занадто усе спрощують. До відрази спрощують. Захотіли – пропали, забули, одружилися, розвелися. Бездумно і безвідповідально все якось. Швидко і просто. І ніхто нікого не потребує, і ніхто нікому не повинен. Спочатку чваняться гордістю, а потім давляться сльозами. Гарно йдуть, а потім божеволіють, тому що залишили найцінніше, що могло бути в житті.

Намагаються заспокоїти себе безглуздою фразою: "одже так і треба". І почувають себе неймовірно самотніми в натовпі таких же самотніх людей. Двадцять перше століття – століття зовнішньої краси і внутрішньої порожнечі.

– Ти цікаво міркуєш, Ніколас, – тихо сказала Ганна, збентежена і його близькістю і тим, що водій чує їх розмову. Ніколас був зовсім поряд, вони майже стикалися плечима, кілька сантиметрів – і можна зіткнутися долонями. – Я вважаю, батьки тебе добре виховали.

Автомобіль зупинився біля входу в ресторан, і Ніколас, обійшовши машину, відкрив двері з боку Ганни:

– Дозволь тобі ще раз це довести, – він галантно протягнув руку.

Ресторан дійсно виявився досить гарним. З ненав'язливими розторопними офіціантами, великим вибором блюд у меню, затишною атмосферою і розташованими досить далеко один від одного столиками, що надавало відчуття відокремленості. Сніданок явно пішов дівчині на користь, вона помітно розслабилася і навіть повеселішала.

– Чому ти на мене так витріщився? – Вперше за ранок посміхнулася вона.

– Одна твоя присутність – вже натяк на секс, – посміхнувся куточком губ Ніколас, зробивши знак офіціантові, щоб той приніс ще чаю.

– Давай без цих твоїх дешевих підкатів, – закотила очі дівчина.

– Гаразд, – кивнув він. – Знаєш, я взагалі непогана людина. – Мої слова можуть здатися грубими або образливими, але я нікому не бажаю зла. Просто кажу правду. Я можу за одну секунду психанути, зненавидіти весь світ, а в іншу, як ні в чому не бувало, посміхатися і говорити, як прекрасне це життя.

– Знаю, – погодилася Ганна, – а ще ти дуже самовпевнений.

– Ця моя головна зброя, – Ніколас змовницьки підморгнув, немов збирався розповісти якусь страшенно сокровенну і цікаву таємницю. – В мене характер такий – не вмію програвати. Або я переможець, або гра ще не закінчена. Неважливо хто проти, головне не боятися і діяти.

– Розкажи мені ще трохи про те, як Ніколас Романов став Ловцем Снів, – зробивши ковток чаю, попросила дівчина. – Як ти усього цього добився?

– Хто хоче багато чого досягти, передвсім, має бути вимогливим до себе. Спочатку мені було просто цікаво, як людина уві сні може чути, бачити і відчувати, ставати головним персонажем яскравих картинок. А далі я спробував в цьому розібратися – раз, потім другий, ще і ще. Тепер це моє хобі, – посміхнувся Ніколас.

– Наша зустріч відбулася через мій сон. – Ганна несвідомо зім'яла серветку, потім розгорнула її і розгладила. – Але цей сон не єдиний такий, эм-м-м… – вона замислилася на секунду, підбираючи відповідне слово. – Незвичайний. Іноді я бачила чужі сни. Іноді зустрічала у своїх снах інших людей, відчувала, як би сказати – їх присутність. І розуміла, що вони тут не просто так, не випадково, що вони на зразок мандрівників, тільки не по країнах і містах, а по сновидіннях.

І я б хотіла запитати в тебе, – дівчина пильно подивилася на Ніколаса. – Ти думаєш, що втручаючись в сон іншого, ти можеш допомогти? Припустимо, сон це програма, яка допомагає знайти вирішення якоїсь проблеми. Я би вчинила навпаки – ускладнила б сон до такої міри, щоб людина зрозуміла, що вона спить, що може змінювати реальність навкруги, керувати нею, як їй заманеться.

– Мені б хотілся охороняти чужі сни, – подумав, відповів Ніколас. – З'являтися в кошмарах і позбавляти від них людей. Переміщатися між сновидіннями, спостерігати за ними. Ця думка багато років не дає мені спокою. Я готовий присвятити цьому все своє життя, але до путя не можу знайти інформації. Я здатний по поличках розкласти будь – який сон – його початок, кінець, все до найдрібніших подробиць. Але далі за власні сни, зайти не можу. Якби