Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Так. Ну, або ще така дрібниця, позаяк уже ти сам художник. Бачиш, палітра стоїть зліва від мольберта. Адже це незручно, га?

— Точно, якщо тільки художник не лівша.

— Зрозуміло. Гаразд, піду допоможу Халворсену. Не знаю, як тобі й дякувати, Еуне.

— Дурниці. Просто припишу собі зайву годинку, коли виставлятиму вам рахунок наступного разу.

Халворсен уже встиг відпрацювати спальню.

— Небагато ж у неї було дрібничок, — зазначив він. — Таке враження, що проводиш обшук мало не в готельному номері.

Одяг, туалетне приладдя, праска, рушники, постільна білизна і таке інше. Ніяких тобі сімейних фотографій, листів або інших особистих паперів.

Годиною пізніше Харрі й сам мав можливість переконатися, що Халворсен має рацію. Вони прошерстили всю квартиру й повернулися до спальні, так і не знайшовши нічого — ні єдиного рахунку за телефон, ні навіть банківської квитанції.

— Дуже дивно, — резюмував Халворсен, сідаючи на письмовий стіл поряд із Харрі. — Мабуть, вона зробила прибирання. Видно, йдучи, вирішила прихопити з собою все особисте, ну, ти розумієш.

— Розумію. А лептопа ти тут ніде не зустрічав?

— Лептопа?

— Ноутбука, портативного комп’ютера?

— А з чого це раптом?

— Бачиш слід ось тут, на деревинці? — Харрі показав на білястий чотирикутник на кришці столу якраз між ними. — Схоже, тут стояв лептоп, який потім звідси забрали.

— Ти так гадаєш?

Харрі відчув на собі допитливий погляд Халворсена.

Якийсь час вони постояли на вулиці, роздивляючись вікна її квартири — темні квадрати на блідо-жовтому тлі будинку. Харрі закурив пом’яту, трохи не в гармошку складену сигарету, яку знайшов у внутрішній кишені плаща.

— Дивно це якось із її ріднею, — сказав Халворсен.

— Ти про що?

— Хіба Мьоллер тобі не розповідав? Вони не знайшли ні її батьків, ні сестри, ні братів — тільки дядька, який, до речі, сидить. Мьоллеру самому довелося дзвонити в похоронне бюро, щоб вони приїхали й забрали нещасну. Буцім у самій смерті мало самоти.

— Отож. Що за похоронне бюро?

— Сандеманна, — відповідав Халворсен. — Дядько наполіг, щоб її піддали кремації.

Харрі зробив глибоку затяжку і простежив за хмаркою диму, що танула. Кінець процесу, що був початий селянином, який кинув тютюнове насіння в переоране поле десь у далекій Мексиці. Через чотири місяці насіння перетворилося на зелену рослину заввишки в людський зріст, через іще два його прибрали, зрізали листя, висушили, відсортували, упакували його і відіслали на одну з фабрик Р. Дж. Рейнольдса у Флориді або Техасі, де врешті-решт тютюнове листя перетворилося на сигарети «Ке-мел» із фільтром у вакуумній упаковці. Жовті пачки «Кемелу» запечатали в картонні ящики і завантажили на корабель, який пливе до Європи. І ось опісля восьми місяців частинка цього колись зеленого, зігрітого мексиканським сонцем листа випадає з пачки і застряє в кишені плаща якогось алкаша, коли той оступається на сходах або виходить із таксі, а може, коли використовує цей плащ як ковдру, не зумівши чи просто не зважившись відчинити двері власної спальні зі страху перед потворами, що ховаються під ліжком. Коли ж він нарешті знаходить зім’яту й обліплену смітинками сигарету, він пхає її до рота, з якого тхне перегаром, і підносить запальничку до іншого кінця. На якусь мить висушений і подрібнений тютюновий лист проникає в легені, приносячи їхньому володареві справжню насолоду, а потім виривається назовні, дістаючи довгождану свободу. Свободу розчинитися в повітрі, розвіятися, стати нічим. І відразу ж бути забутим.

Халворсен пару разів обережно кашлянув:

— А як ти здогадався, що вона замовляла ці ключі саме в майстерні на Вібес-гате?

Відкинувши недопалок, Харрі щільніше запнув плащ.

— Схоже, Еуне мав рацію, —’‘сказав він. — Буде дощ. Якщо ти прямо в Управління, то я з тобою.

— Харрі, адже в Осло напевно не одна сотня таких майстерень.

— М-м. Я подзвонив заступникові голови житлотовариства, Батогу Арне Рінгнесу. Славний хлопчина. Він сказав, що вони ось уже років двадцять користуються послугами саме цієї майстерні. Ну що, їдьмо?

— Добре, що ти прийшов, — сказала Беате Льонн, коли Харрі відчинив двері «Камери тортур». — Я тут учора дещо виявила. Ось, поглянь. — Вона перемотала плівку трохи назад і натиснула на «паузу». На екрані з’явився тремтячий кадр: широкий план обличчя Стіне Гретте, зверненого до одягненого в маску грабіжника. — Я збільшила частину кадру, щоб узяти обличчя Стіне якомога більше.

— І навіщо це тобі? — поцікавився Харрі, падаючи на стілець.

— Якщо поглянути на лічильник, виходить, що це було за вісім секунд до того, як Забійник вистрілив…

— Забійник?

Дівчина ніяково всміхнулася:

— Це я так його називаю, ну, просто для себе. У мого дідуся був хутір, ну і я…

— А де?

— Валле в Стенсдалені.

— І там ти бачила, як забивають худобину?

— Так. — Тон, яким це було сказано, ясно свідчив, що вона не має наміру розвивати цю тему. Беате натиснула на кнопку сповільненого відтворення, й обличчя Стіне Гретте ожило. Хар-рі було видно, як очі її поволі моргають, а губи ворушаться. Він уже приготувався було до пострілу, коли Беате раптово вимкнула запис.

— Бачив? — помітно хвилюючись, запитала вона.

Знадобилося декілька секунд, перш ніж Харрі зрозумів, що

саме вона має на увазі.

— Вона говорить! — нарешті вигукнув він. — Вона сказала щось прямо перед тим, як він її застрелив! Але ж нічого не чутно!

— Це тому, що вона шепоче.

— Як же я раніше не звернув уваги?! Але навіщо? І що саме вона говорить?

— Сподіваюся, скоро дізнаємось. Я зв’язалася з фахівцем із читання по губах із Центру глухонімих. Він уже їде.

— Чудово.

Беате подивилася на годинник. Закусивши нижню губу, Харрі набрав у легені більше повітря і тихо почав:

— Бачиш, Беате…

Він помітив, як дівчина завмерла, варто було йому тільки вимовити її ім’я.

— Колись у мене була напарниця, Елен Єльтен.

— Я знаю, — швидко сказала вона. — Її вбили біля Акерсельви.

— Так. Коли ми з нею розкручували справу, то зазвичай використовували різні прийоми, щоб витягувати інформацію, застряглу в підсвідомості. На зразок асоціативних ігор, коли пишеш на аркушиках по декілька слів, ну і так далі. — Харрі знічено всміхнувся. — Знаю, звучить це не особливо переконливо, але часом усе ж таки приносило результати. Я тут подумав, ми могли б і з тобою це