Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Маємо величезну кількість матеріалів для дослідження. Судячи з отриманих зразків, геологічні шари можуть належати до пізнього крейдяного або раннього еоценового періоду. Над ними височіють масивні сталагміти, відколоти які дуже непросто, однак саме їх міцність перешкодила руйнуванню печери. Усе чудово збереглося, вочевидь, завдяки вапняковому середовищу. Поки що не знайшли більше нічого, відновимо пошуки пізніше. Тепер найважча справа — доправити чотирнадцять великих «тіл» до табору без собак, які шалено гавкають, їх не можна і близько підпускати до знахідок. Нас дев’ятеро — трьох залишили стерегти псів. Маємо упоратись і перевезти знахідки на трьох санях, хоча вітер дуже потужний. Необхідно налагодити повітряне сполучення з базою у протоці Мак-Мердо і почати транспортування матеріалів. Перед сном збираюся препарувати одну з особин. Шкода, що тут немає справжньої лабораторії. Нехай тепер Даєр кусає лікті, що намагався перешкодити моєму походу на захід. Спочатку відкрили найвищі гори світу, а тепер ось це. Якщо це не кульмінація всієї експедиції, тоді що? Ми зробили величезний внесок у науку. Моє шанування Пебоді за його бурову установку, яка допомогла розкрити печеру. Прошу тепер «Аркгем» повторити опис знахідок».
Важко описати наші з Пебоді почуття після отримання цієї радіограми, так само раділи й наші супутники. Щойно вдавалося бодай щось розібрати крізь гудіння приймача, як Мактай озвучував найголовніші місця в новинах, а вже після завершення передачі записував їх повний виклад. Ми всі усвідомлювали епохальне значення події, і я привітав Лейка, щойно радист з «Аркгема» повторив опис знахідок. До моїх поздоровлень приєднався Шерман з допоміжної бази у затоці Мак-Мердо, а також капітан Дуглас з «Аркгема». Пізніше як керівник експедиції я додав кілька слів для повідомлення світовій громадськості з борту «Аркгема». Цілком зрозуміло, що годі було й думати про відпочинок, коли усіма оволоділо таке збудження, а моїм єдиним бажанням було якомога швидше дістатися табору Лейка. Я був розчарований, коли він повідомив, що потужний вітровій у горах на якийсь час унеможливлює переліт.
Однак за півтори години розчарування заступила цікавість. Лейк надіслав нові повідомлення, розповідав, що всі чотирнадцять особин успішно доправили до табору. Вони виявились на диво важкими, втім, дев’ятеро чоловік впоралися з цим вантажем. Зараз кілька чоловік на безпечній відстані від табору поспіхом зводять укриття зі снігу, де можна буде тримати і годувати собак. Тіла загадкових істот розклали на щільно утоптаному снігу поруч із табором, за винятком одного, якого Лейк вибрав для пробного розтину.
Препарування виявилося не такою простою справою, як сподівалися, адже, попри жар від бензинової печі у щойно обладнаному під лабораторію наметі, оманливо гнучкі тканини вибраної особини — міцної і на диво добре вцілілої — анітрохи не зм’якли. Лейк сушив голову, як зробити надрізи і не порушити цілісності внутрішніх органів. Щоправда, у нього було ще сім цілком неушкоджених особин, але він не хотів розтинати їх без крайньої потреби, бо не знав, чи знайде у печері інших. Відповідно, Лейк облишив цей екземпляр, прибрав його і приніс іншого, у котрого хоча і збереглися зірчасті потовщення на кінцівках, але були значні пошкодження і розриви уздовж однієї зі складок тулуба.
Результати, про які негайно повідомили по радіо, вражали і насторожували. Про якусь ретельність і точність розтину не йшлося, бо інструменти майже не різали незвичайних тканин, але навіть дрібка здобутих знань викликала сторопіння і водночас побожний страх. Тепер треба було переглядати засади біології, адже ця істота не мала відомої науковцям клітинної будови. Організм безумовно належав до органічного світу, і попри чималий вік — близько сорока мільйонів років — його внутрішні органи збереглися майже ідеально. Цій невідомій формі життя була притаманна тверда шкіра, що не піддалася руйнівній дії часу і сформувалася у ході еволюції безхребетних, проте на якому етапі — годі й припускати. Спершу, коли Лейк тільки почав робити розтин, вологи в організмі не було, та поступово під впливом тепла намету у непошкодженій частині тіла зібралася рідина з різким, відразливим запахом. Це була не кров, а якась густа рідина темно-зеленого кольору, яка, втім, могла виконувати в організмі ту ж саму функцію. На той час, коли Лейк проводив розтин, усі тридцять сім собак перебували в недобудованій загороді біля табору, але навіть звідти було чути їхнє гавкання; коли ж уїдливий запах став поширюватися за межі намету, вони гавкали уже без упину.
Отже, цей попередній розтин не дав відповіді на запитання, а навпаки, тільки напустив ще більшого туману. Припущення щодо зовнішніх органів істоти справдилися, тож було б цілком логічним вважати, що вона належить до тваринного світу, однак обстеження внутрішніх органів дало чимало свідчень її близькості до рослин, а тому Лейк почувався геть безпорадним. В істоти були системи травлення та кровообігу, вона викидала відходи життєдіяльності через червонясті трубки, розташовані в нижній зірчастій частині тіла. Цікаво, що її органи дихання споживали кисень, а не вуглекислий газ; пізніше було виявлено спеціальні камери для накопичення повітря і систему зміни способу дихання — від всмоктування повітря через зовнішні отвори до двох цілком розвинених дихальних органів — зябер і пор у шкірі. Стало зрозумілим, що ця істота — амфібія, пристосована до тривалого життя без повітря. Голосовий апарат, схоже, був пов’язаний з дихальною системою, однак мав такі відмінності від звичного нам, що було важко говорити щось напевне. Чітка артикуляція на рівні вимови слів здавалася малоймовірною, але це створіння цілком могло видавати свист різної висоти. М’язи були розвинені навіть надмірно.
Нервова система виявилась такою складною і розвиненою, що Лейк був просто спантеличений. Ця істота хоча й була до певної міри примітивною та архаїчною, проте мала систему гангліїв і нервових волокон, притаманних лише високорозвиненому організму. Мозок складався з п’яти доль і був навдивовижу розвиненим; а ще можна було говорити про наявність органів чуття, до яких частково належали і жорсткі волосинки на голові, їхні функції не мали аналогів у інших земних організмів. Можливо, ця істота мала більше, ніж п’ять чуттів, тож неможливо судити про її спосіб життя — не було жодних подібних прикладів. На думку Лейка, як на той примітивний світ, ці істоти були дуже чутливими і мали чітко визначені функції, подібно до сучасних мурашок і бджіл. Вони розмножувались, як спорові рослини, та ж папороть, на кінчиках крил мали сумки для спор і, очевидно, походили від талломних рослин[98] і проталліїв[99].
Наразі видавалося неможливим віднести це створіння до будь-якого відомого виду. Зовні воно скидалося на морську зірку, однак було більш розвиненим організмом. Маючи ознаки рослини, воно на три чверті належало до тваринного світу. Про морське походження істоти недвозначно свідчили симетричні форми та інші ознаки, однак вона розвивалася також і в інших напрямах. Врешті-решт, у неї були крила, тож можна було зробити припущення про її еволюцію в напрямі птахів. Лишалося незбагненним, як вона спромоглася пройти настільки складну еволюцію і залишити сліди на архейському камінні, якщо Земля у ті далекі часи була ще зовсім молодою планетою. Усе це змушувало Лейка мимохідь згадувати міфи про Великих Давніх Богів, що прибули із далеких зірок і, чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.