Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

Одна думка про те, що він справді полізе цілуватись викликала в мені цунамі обурення. Та як він сміє?! Я не якась чергова лялька в його руках, щоб гратись зі мною таким чином. В нього були коханки до нашої зустрічі, то зай би і йшов до них втішатися! Мерзотник!

— Наблизишся ще і я точно тебе вдарю, — гарчала, мов пантера. Можливо Клод думав, що я жартую? Та тільки він сильно помилявся.

— Яка ти, Мелі, й войовнича, — він облизує губи, наче йому подали найсмачнішу в світі страву і справді намагається наблизитись до мене. Ну що ж, Клоде, ти не на ту овечку напав! 

Я витягла ногу з-під ковдри і якомога сильніше вдарила його в груди. Чоловік рвано зітхнув і впав на підлогу, тримаючись за місце удару. Та тільки мабуть це я не прорахувала можливі наслідки, а не він. Адже після цього удару, Клод підвівся на ноги і вп'явся в мене шаленим, грізним, лютим поглядом. Одного цього вистачило б, щоб підсмажити мене на місці! В його очах палав такий вихор емоцій, що я пискнула і смикнулась вбік, перш ніж він вчепився б в мою ногу.

— Я ж попереджала, — намагалась виправдатися перпд Темним, хоча чудово вже розуміла, що йому байдуже.

— Ходи–но сюди, люба Мелі, — його голосний шепіт не обіцяв нічого хорошого. А точніше, кричав, щоб я не сміла цього робити, бо дуже сильно пожалкую.

— Я хіба на дурепу схожа?

— Дуже сильно, знаєш!

Клод стояв навпроти мене, з іншого кінця ліжка і весь його вигляд говорив: мені не відмовляють! А я мало того, що відмовила, так ще й добряче приклала ногою. Господи, про що я тільки думала?! Краще б мертвою прикинулася, і то був би більший шанс, що він піде геть. Тепер же в його очах палав азарт полювання, і така бажана строптива здобич, схоже, Клоду дуже до душі. 

— Не смій навіть думати, — я не завершила речення і кинулась знову вбік, адже чоловік зробив різкий випад вперед і майже схопив мене. — Не смій!

— Чому ні? Мелі, ти ж сама прийшла до мене і запропонувала одружитись. А одружена пара зовсім не читанням займається в ліжку!

— Я була у відчаї! З твого боку дуже негарно користуватись тим моїм становищем!

Клод розтягнув губи в кривій посмішці, припіднявши лише один куточок губ і сидячи на ліжкові розправив плечі та спину. 

— А хто сказав, що мене хвилює гарно це чи ні?

— Це мене хвилює! 

— Повернись негайно в ліжко!

— Ні за що!

Звісно, бунтувати та опиратись я могла скільки завгодно, поки Клодові не набридне гратися зі мною. Тікати мені нікуди, якщо вже зовсім чесно. Навіть якщо я вибіжу з кімнати з криками, мені ніхто не допоможе. Та й коридори палацу приведуть мене швидше в глухий кут, ніж виведуть з будівлі. А далі куди, якби й вийшла? В пащеку до тих "милих" пташечок? Навколо ліс, володарем якого був ніхто інший, як Клод. 

— Мелі, люба, не змушуй мене застосовувати силу, — очі Темного небезпечно заблищали. — Будь гарною дружиною.

— Ми не одружені. І навіть ще не заручені! 

Клод загарчав і зістрибнувши з ліжка, опинився біля мене за мить. Я навіть запищати не встигла! Чоловік штовхнув мене до стіни і обперся руками об неї сам, притиснувши своїм тілом моє. 

— Мелі–Мелі, поганих дівчаток карають, ти знаєш?

Я клянусь, ніколи в житті не відчувала страху і бажання одночасно! Та коли поруч стояв Клод і жар його тіла відчувався кожною клітинкою мого, я не могла себе опанувати. Ба більше, не могла вирішити тікати мені чи здатися на користь переможця. Темний ніби відчував це, бо не намагався тиснути далі, але й не відступав. Він просто стояв, дивлячись згори вниз на мене і дивився не просто в очі, а в самісіньку душу зазирав. 

— Що трапилось, люба? Опиратися більше не хочеться? 

Він глузував відверто, але в його голосі я чула хрипці ноти бажання. Бажання володіти, бажання приборкати — все це відчувалося і в його позі, і видно було в його очах. Я наче зачарована дивилась в них, готова піддатися спокусі. Та коли його обличчя наблизилось до мого, що я змогла відчути навіть жар подиху Клода, я нарешті опанувала себе і всіма силами вперлась руками йому в груди, віддвигаючи. 

— Ми не одружені, — бурмотіла знову, сподіваючись, що це його зупинить. 

— Не страшно, я візьму на себе відповідальність за твою приречену честь!

Клод схопив мене за зап'ястя і притиснув мої руки до стіни, прямісінько над головою.