Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Бліде Мелфоєве обличчя викривилося радістю.

- Ви що, тіпа, не знаєте? - вишкірився він. - Твій старий і братан працюють у міністерстві, а ви нічого не знаєте? О Господи, мій батько розповів мені про це ще хтозна-коли... а йому сказав Корнеліус Фадж, адже мій батько пов'язаний з керівництвом міністерства, не те, що твій... він там, мабуть, надто дрібний пішак, щоб йому про це казати... при ньому, мабуть, ніхто про серйозні речі не говорить...

Мелфой знов зареготав, а тоді дав знак Кребові й Ґойлові, і вся трійця зникла.

Рон підбіг до дверей і з такою силою ними грюкнув, аж розлетілася шибка.

- Роне! - докірливо вигукнула Герміона, а тоді витягла чарівну паличку пробурмотіла «Репаро» - і зі скалок знов утворилася цілісінька шибка.

- Він придурюється, ніби знає все, а ми - нічого... - огризнувся Рон. - «Батько пов'язаний з керівництвом міністерства»... Та мого тата давно б уже підвищили... але йому подобається нинішня робота...

- Ми знаємо, - лагідно мовила Герміона. - Не слухай того Мелфоя, Роне...

- Я? Його? Дуже мені треба! - Рон схопив тістечко й люто його розчавив.

Рон сидів набурмосений аж до кінця поїздки. Майже не розмовляючи, вони перевдягалися в шкільні мантії. «Гоґвортський експрес» сповільнив рух і нарешті зупинився на темній станції «Гоґсмід».

Коли двері поїзда відчинилися, в небі загуркотів грім. Герміона загорнула Криволапика в плащ, а Рон залишив вечірню мантію на клітці з Левконією. Вони зійшли з поїзда, ховаючи голови - періщила шалена злива, ніби їм на голови хтось виливав цілі відра крижаної води.

- Геґріде, привіт! - закричав Гаррі, побачивши наприкінці платформи величезну постать.

- Гаррі, всьо файно? - заревів у відповідь Геґрід, махаючи рукою. - Побачимось на бенкеті, якщо я си не втоплю!

Першокласники за традицією перепливали озеро до Гоґвортського замку в човні з Геґрідом.

- Ой, мені б не хотілося перепливати озеро в таку погоду, - здригнулася Герміона, коли вони поволі просувалися тьмяною платформою в учнівському натовпі. На них чекали з сотня диліжансів без коней. Гаррі, Рон, Герміона і Невіл полегшено залізли в один з них. Клацнули, зачиняючись, двері, і довжелезна процесія диліжансів заторохкотіла, похитуючись і розбризкуючи калюжі, по дорозі до Гоґвортського замку.

- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -

Тричаклунський турнір

Диліжанси вкотилися у ворота з крилатими вепрами обабіч і рушили по широкій під'їзній дорозі, небезпечно хитаючись від поривів штормового вітру. Притулившись до вікна, Гаррі бачив, як наближається Гоґвортс, безліч освітлених вікон якого мерехтіли й поблимували за густою завісою дощу. Коли їхній диліжанс зупинився перед величезними дубовими дверима, до яких вели кам'яні сходи, небо прорізала блискавка. Учні з перших диліжансів уже бігли сходами до замку. Гаррі, Рон, Герміона й Невіл зіскочили з диліжанса й теж помчали вгору по східцях. Голови підняли аж тоді, як опинилися у схожому на печеру й освітленому смолоскипами парадному вестибюлі з розкішними мармуровими сходами.

- Ну й періщить! - зітхнув Рон, трусячи головою і розбризкуючи скрізь воду, - якщо злива не вщухне, то озеро вийде з берегів. Я мокрий як хлющ... ОЙ!

Зненацька зі стелі на Ронову голову впала і луснула велика червона повітряна кулька з водою. Мокрий з голови до ніг Рон заточився на Гаррі - і в цю мить упала друга водяна бомба. Ледь не зачепивши Герміону, вона вибухла в Гаррі під ногами, заливши холоднючою водою його кросівки й шкарпетки. Учні заверещали й заштовхалися, намагаючись утекти з лінії обстрілу. Гаррі глянув угору й побачив завислого над ними Півза Полтерґейста, маленького чоловічка в капелюсі з дзвіночками та в оранжевім «метелику». Його широке зловтішне обличчя скривилося в гримасі зосередженості, адже він цілився в наступну жертву.

- ПІВЗЕ! - пролунав сердитий голос. - Півзе, спускайся! НЕГАЙНО!

З Великої зали вибігла професорка Макґонеґел, заступниця директора й вихователька ґрифіндорців. Вона послизнулася на мокрій підлозі й ухопила за шию Герміону, щоб не впасти. - Ой... вибач, міс Ґрейнджер.

- Нічого, пані професорко! - простогнала Герміона, розтираючи собі горло.

- Півзе, НЕГАЙНО спускайся! - гримнула професорка Макґонеґел, поправляючи свого гостроверхого капелюха й зиркаючи вгору крізь квадратні окуляри.

- Та я ж нічого не роблю! - захихотів Півз, жбурляючи водяну бомбу на дівчат-п'ятикласниць, які заверещали й кинулися до Великої зали. - Вони й так мокрі, правда ж? Задрипанки малі! Ой-ой-ой-ой-ой! - І він скерував наступну бомбу на гурт щойно прибулих другокласників.

- Я покличу директора! - крикнула професорка Макґонеґел. - Попереджаю тебе, Півзе...

Півз висолопив язика, жбурнув на дітей решту водяних бомб і шугонув угору понад мармуровими сходами, регочучи мов божевільний.

- Можете йти! - різко кинула професорка Макґонеґел забризканим водою учням. - До Великої зали, швидко!

Послизаючись і ковзаючи, Гаррі, Рон та Герміона рушили через вестибюль до подвійних дверей праворуч. Рон розлючено бурмотів собі щось під ніс, відкидаючи з лоба мокре волосся.

Велика зала була, як і завжди, розкішно прикрашена до першого шкільного бенкету. Золоті тарілки й келихи виблискували в сяйві сотень свічок, що висіли в повітрі над столами. Учні перемовлялися, сидячи за чотирма довгими столами, а за п'ятим столом, обличчям до учнів, розташувалися викладачі. Гаррі, Рон і Герміона проминули столи слизеринців, рейвенкловців та гафелпафців і сіли з ґрифіндорцями наприкінці зали, неподалік від ґрифіндорського привида Майже-Безголового Ніка. Перламутрово-білий і напівпрозорий, Нік був одягнений у звичний каптан з високим стоячим коміром. Комір не лише надавав Нікові святкового вигляду, але й утримував на місці його майже відтяту голову.

- Добрий вечір, - радісно привітався він з учнями.

- Що в ньому доброго? - буркнув Гаррі, знімаючи кросівки й виливаючи з них воду. - Скоріше б уже починали Сортування, бо я вмираю з голоду.

Сортування учнів по різних гуртожитках відбувалося на початку кожного навчального року, але так сталося, що Гаррі не бачив жодної з цих церемоній, крім своєї власної. Було б цікаво побачити ще хоч одну.

І тут його хтось покликав схвильованим голосом: - Привіт, Гаррі!

Це був Колін Кріві, третьокласник, для якого Гаррі був справжнім героєм.

- Привіт, Коліне, - стримано озвався Гаррі.

- Гаррі, знаєш, що? Знаєш? Мій брат теж сюди вступив! Мій брат Дені!

- Е-е... це добре, - відповів Гаррі.

- Він такий радий! - аж підскакував на стільці Колін. - Хоч би він потрапив у Ґрифіндор! Гаррі, тримай за нього кулаки, добре?

- Ну-у... добре, - погодився Гаррі. Він знов обернувся до Герміони, Рона й Майже-Безголового Ніка. - Зазвичай брати й