Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Чаклун, взявши посудину, прямує до столу, щось туди наливає зі скляної пляшечки темно-синього кольору і повертається до мене.

― Випий, ― наказує.

― Що це? ― хмурюся, підводячись на ліктях.

Досить з мене невідомих зіль та ліків. Звідки мені знати, що задумав мій… мій… мій чоловік!

Очі широко розплющуються. Тепер я дружина цього похмурого невідомого типа! А раптом він нічим не кращий за Каора. Лорд Торнед вже одного разу помилився, зробивши опікуном не того чоловіка. Як мені взнати, що й тут батько не підвів?

― Пий! Зілля нейтралізує оніцю! ― уривчасто кидає чоловік. ― Цієї ночі нам доведеться завершити обряд. Твоя кров має бути чистою.

― Завершити? ― повторюю, наче папуга. Але склянку беру та відпиваю ліки. Гіркий напій змушує скривитися.

― Так, ― Сівард забирає в мене порожню посудину і ставить на тумбу. ― З ініціацією тягти не варто. Обіцяю бути делікатним.

Він сказав "делікатним"? Серйозно?

Примружившись, дивлюся в холодні сірі очі. Звучить, ніби ця сама ініціація прикра перешкода у житті прославленого чаклуна. А я дрібне непорозуміння, з яким потрібно якнайшвидше розібратися.

― Біль буде лише мить, ― бачачи мій скептичний погляд, продовжує “заспокоювати” новоспечений чоловік. ― Постараюся швидко з цим покінчити.

Мимоволі з губ зривається істеричний смішок. Він точно має на увазі заняття коханням? Може, чаклун описує хірургічне втручання, операцію? Більше схоже якраз на цю процедуру, а не те, чим займаються чоловік і жінка в спальні.

Мій нервовий сміх трохи обурює чоловіка. Він невдоволено підтискає губи. Очі перетворюються на крижинки.

― Вибачте, ― давлюся черговим смішком. ― Я не боюся болю. Мене лякає, що буде згодом?

― Згодом? ― сідає на краєчок ліжка. ― Згодом, ти приймеш силу і пробудиш Джерело...

― Це я знаю, ― підтягую коліна до підборіддя та обіймаю їх руками. ― Мене інше цікавить… ― на мить заминаюсь, підбираючи слова. ― Ми тепер чоловік та дружина. Подружжя. Правильно? ― ковтаю слину, що стала в'язкою. ― Як нам жити далі?

Погляд Сіварда на мить спалахує крижаними іскрами.

― Так і житимемо, ― уривчасто каже він. Його обличчя наче кам'яна маска, жодного проблиску емоцій. Лише по очах можна прочитати, що він відчуває насправді. ― Касія, ти майже дитина. Я одружився лише для того, щоб віддати давньому знайомому давній борг. Торнед Отгріф колись зробив мені дуже важливу послугу і натомість зажадав шлюбний контракт. Але дружина мені не потрібна. Тим паче така. Вибач, але я не хочу, щоб у твоїй милій дівочій голівці з'явилися романтичні марення.

Закушую губу, стримуючи гнів. Але цю гримасу чаклун сприймає зовсім інакше.

― Касія, зрозумій, краще я зараз скажу всю правду, ніж ти собі нафантазуєш казна-що, а потім розчаруєшся. Втішати маленьких дівчаток і заспокоювати їх істерики я не маю наміру.

Не знаю як йому, а мені виразно чути гнівний скрип моїх зубів. Здається, емаль розкришиться в порошок, так сильно я їх стискаю в безсилій люті.

Індик пихатий. З чого він вирішив, що я збираюся до нього закохуватися?

― Маєток Отгріф мій! ― Похмуро заявляю, дивлячись йому прямо в очі.

Ось за що я ладна боротися до кінця. Це тепер мій дім по праву, і я не маю наміру віддавати його навіть чоловікові.

― Але я призначу керуючого, ― парирує він. ― Підростеш, навчишся і керуй сама скільки влізе. Мені моїх володінь достатньо.

― Допустимо… ― задумливо промовляю. З керуючим я вже якось впораюся. Головне стати за їхніми мірками дорослою жінкою. А для цього потрібно провести ніч у компанії чоловіка, тобто власного чоловіка. ― А що потім? Ми розлучимося?

Це був би найкращий варіант. Цього індика я вже точно не бажаю бачити своєю другою половинкою.

― Це навряд чи… ― криво усміхається. ― Мене все влаштовує. А що буде потім вирішимо, коли станеш дорослою. Спадкоємці, звичайно, потрібні. Але поки що ти надто юна для такого і магічно нестабільна.

― Ви вже все вирішили та прорахували? ― їдко підмічаю.

― У мене було достатньо часу в дорозі, ― хмикає у відповідь.

Наші погляди схрещуються, наче сталеві клинки.

Я звичайно просила про допомогу, але вже точно не одружуватися зі мною. Та ще й презентувати цю дію, як найвище благо. Міг би просто зупинити обряд. Навіщо продовжувати, замінивши Каора.

― Яку вигоду ви отримали від цього шлюбу? ― підозріло примружуюсь.

― Яку? ― підіймає брови, дивуючись моєї здогадливості. Отож… Нехай за роками я й мала, але розум залишився тим самим. Нема чого тут на вуха локшину вішати. ― З чого ти взяла, що маю вигоду? ― Продовжує відпиратися чоловік.

― Не вірю, що ви тільки через борг вирішили одружиться з незнайомою дівчиною, ― впевнено заявляю.

― А якщо я просто благородний, ― єхидничає Сівард.

Мовчки буравлю його поглядом.

― Так чому?

― Все одно треба на комусь одружуватися, ― знизує плечима, знову стаючи байдужим. ― Твій рід сильний магічно, сама ти цілком симпатична. Майже дитина правда.

Знову скриплю зубами. Скільки можна нагадувати про мій вік.

― Але це можна виправити, ― обнадіює чаклун.

― Чому одружилися так одразу? ― Не відступаю від намірів допитати індика.

― А чого тягнути? ― знову знизує плечима.

― Тобто від шлюбу я б не змогла відмовитися, ― уточнюю.

Цікаво, а якби іншого покохала та вийшла заміж. Адже я ні сном, ні духом про контракт.

― Якби покохала когось і добровільно вийшла заміж, то контракт був би анульований сам по собі, ― ніби читаючи мої думки, відповідає чаклун.

Здогад вистрілює, наче куля з пістолета ― ось чому Каор так наполягав на моїй згоді, а не силою мене тягнув.

― У тебе є пів години, щоб підготуватися, ― чоловік, мабуть, втомившись від розмови з, як він висловився, "дитиною", різко перериває мої роздуми і підіймається з ліжка. ― Не затримуйся. Не люблю, коли запізнюються, ― повідомляє насамкінець і виходить за двері.