Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Дівчина підбігла до свого дерева та почала лізти наверх. На мить зупинилась, перевела погляд в сторону, з якої щойно вискочить хижак, та почала шукати зброю. В останній момент вона побачила лук та стріли, що лежали під стовбуром дерева, яке використовували для сидіння біля багаття. Вона стрибнула, схопила зброю та повернулась до дерева.

Саме в цей момент рись дала про себе знати своїм погрозливим нявканням. Хижак піднявся на задні лапи та підпер передніми стінку, зазирнув до табору. Вони зустрілись очима на секунду. Мілана кинулась на гору, ламаючи нігті, збиваючи ноги. «Чим мені допоможе дерево?» - кричала в голові Мілана. Рись, як будь яка кішка, могла спокійно залізти на дерево. Але й в ліс бігти немає сенсу, хижак дуже швидко бігає. Залишалось вилізти якомога вище та спробувати вистрілити, ранити тварину.

Ця думка і надала дівчині сил. Вона майже досягла верхівки, коли рись підскочила до дерева та почала ходити кругами. Хижак підняв морду та погрозливо заричав. Руки тремтіли, але Мілана зафіксувала ноги, випрямилась, дістала стрілу. Натягнувши тятиву, почала прицілюватись. Дівчина тремтіла, не могла зосередитись. Закрила одне око, видихнула та пустила стрілу. Древко свиснуло та увійшло в пісок поряд з хижаком.

Рись миттєво відскочила та подивилась на стрілу, підійшла та понюхала її. Потім швидко підняла морду на дівчину та нявкнула. Вона була не задоволена, що жертва може захистити себе. Потім зашипіла та виставила свої клики. На Мілану це подіяло саме так як і хотів хижак. Вона ойкнула та почала діставати другу стрілу. Рись же випустила кігті та стрибнула на дерево, вилізла на спальне місце.

Мілана прицілилась та випустила наступну стрілу. Знову мимо. Дівчина чортихнулась, оскільки стріла пролетіла геть далеко. Хижак все ж прослідив рух древка, присівши на лапи, махаючи коротким хвостом. Кинувши погляд на наступну гілку, рись випустила кігті та вилізла далі.

Дівчина опустила руку та потягнулась за наступною стрілою. Коли вона взяла її, то очі її розширились від страху. Стріла була останньою. На вулиці було темно та прохолодно, але Мілана відчула жар в грудях, спині. Обличчя палало. Вона відчувала страшну небезпеку. Або вона, або її. Одразу потекли сльози, темрява почала заполоняти голову. Мілана стисла стрілу з усієї сили, відчувши біль в руці. Це допомогло трохи прийти до тями. Глибоко вдихнула, видихнула. На секунду закрила очі та знову відкрила їх.

Рись зупинилась недалеко від дівчини. Це була перевага для Мілани. Ціль майже перед очима. «Не спіши так радіти, сила удару може бути не достатньою навіть для того, щоб зробити цій тварині боляче» - подумала Мілана та закрила одне око, прицілившись. Хижак теж не сидів без діла, розглядав наступну гілку, жертва була майже в лапах.

Пройшла секунда, не більше, та небо розірвав грім. Він був настільки сильний та неочікуваний, що рись підскочила та не втримавшись, полетіла на землю. Хижак в повітрі розвернувся лапами вниз та легко приземлився. Щодо Мілани, то стріла вилетіла з рук, вона сама дивом втрималась на гілці.

Грім не встиг минути як з’явилась сама блискавка. Вона розірвала темне небо, освітивши все навколо. Всі кольори зникли, навколо все було білого кольору. За наступну секунду, ліс повернувся до сутінок. Мілана зрозуміла, що зараз вона в небезпеці, бо якщо рись полізе знову на дерево, вона не зможе нічого зробити. Схопившись міцно за дерево, дівчина почала дивитись по сторонам, вишукувати хижака. В цей момент їй по голові щось вдарило. Це було щось маленьке, вона машинально підняла руку до волосся. Схопивши предмет, вона відчула холод. Це був град.

Ще один вдарив в голову, інший впав на спину. По ногам, по рукам. Небо наче розстібнули, воно вивалило на землю щільну стіну граду. Піднявся неймовірний шум падаючого твердого снігу та льоду. Дівчина закричала від болю, намагаючись прикрити голову руками. Це не дуже допомагало, оскільки піднявся вітер та почав розносити град в сторони. Мілані здалось, що якщо вона зараз відкриє рота, туди теж наб’ється багато градинок.

Дівчина швидко почала спускатись до землі, розуміючи, що рись не буде стояти та дивитись як небо намагається прибити все, що є на його шляху. Хижак, сподівалась Мілана, втік в ліс, шукаючи захист. Можливо десь є схованка, в якій він сидів та чекав на жертву, або взагалі свій дім. Мілана не могла згадати, де живуть рисі, як ховаються від небезпеки. Було не до цього.

Швидкий та не вірний крок, Мілана послизнулась та полетіла вниз. Вона впала на спину, розкинувши руки. Повітря, від удару вмить вийшло з грудей, вона почала кашляти, задихаючись. Розвернувшись на живіт, вона поповзла до будиночка з травами. Град бив й бив, не зменшуючи сили. Біль була нестерпна, але дихання потроху поверталось до дівчини. Ще трохи, вона простягнула руку та відкрила будиночок.

Запах гнилі вдарив в носа, але було байдуже. Краще так, ніж просто чекати, коли град таки попаде в око чи заскочить у вуха. Мить, Мілана підтягнула ноги та заховалась під дахом. Дах мав багато дірок, але всередину попадало зовсім трохи. Дівчина тяжко дихала, сил не було взагалі. Потягнувшись за дверима, зачинила їх та закрила очі. «З мене досить» - подумала Мілана та втратила свідомість.