Читати книгу - "Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка"

Володарка лісу мовчала. Не знаю, скільки часу ми стояли майже нерухомо. Навіть Велетні й тіні Дерев перестали нападати. Змія теж завмерла в очікуванні, як і Дракон. Я подивився на свою родину, потім батьків Іванки й мені увірвався терпець. Я зробив крок вперед. Володарка подумала, що я збираюся на неї напасти й розсміялася: 

— Дрібното, ти хочеш перемогти мене сміхом? 

— Ні, — спокійно відповів я. — Я їв останній раз в обід. Нині Різдво. Роби, що хочеш, я наразі думаю, як в цих умовах, бо з лісу ти нас, звісно, не випустиш, можна відсвяткувати й підняти всім настрій, а ти, поки шукай чи то ключ до скрині, чи то саму скриню — мені все одно. Я тобі кажу, хоч все відберіть з нашої планети, безсмертя вас не врятує, як і дари нашої природи! — підкреслив я. 

— Можна до нас піти! — радісно перебив мене Працьовитий. — В нас все готово і навіть ялинка виросла такою великою! — додав гном. 

— От і ходімо, — буркнув я, — і першим пройшов, оминув Володарку. 

Темна чаклунка розгублено озирнулася. Слідом за мною сміливо рушила Іванка, гноми, які зраділи від того, що можуть нас почастувати святковою вечерею в найважливіше свято року. Змія нерішуче вертіла головою в різні боки: 

— А що битви не буде? 

— Вибачте, вам недостатньо? — уточнив я. — Ми поневірялися цим лісом з Іванкою весь день. Спочатку шукали скелю й, так би мовити, «перезнайомилися» з усіма вами, потім дерлися на гору, після цього нас ледь не спалив Дракон, далі «дякую» тим, — я подивився на гномів, — в тій схованці дійсно лише один вхід і вихід і він настільки крихітний… так що я планую, поки Володарка, ви, обдумуєте, що далі, а я і досі мрію про кутю! — відрізав я. 

Змія при слові «кутя» поспішила слідом за нами. Дракон та решта прибічників Володарки дивилися на неї, очікуючи наказу напасти на нас. Напевно через це Вітер дочекався, поки навіть Єдиноріг піде вперед, забрав собі на спину Диво-квітку й останнім вирушив за нами. 

— Може запросимо і її? — прошепотіла до мене Іванка. 

— З глузду з'їхала, — тихенько додав я та дівчинка не послухалася мене й озирнувшись, тихо сказала, — може і ви з нами, якщо не будете, хоча б сьогодні більше нападати на нас. А Диво-квітку ми попросимо і вона поверне вам зір, Драконе. — поспішила додати Іванка.

— Зі мною спрацювало, — нагадала Змія, заступившись за Іванку. 

— З іншого боку лише в тебе є здатність взяти ключ, — задумалась Володарка. Я озирнувся та вперше не помітив в її очах дзеркал. Чи то мені здалося, чи вона не виглядала більше настільки жахливою. 

Важко зітхнув і подивився на Іванку: 

— Ти зробила неможливе. По моєму вона і правда подобрішала. 

— Я теж помітив, — підхопив Єдиноріг. — Перемир’я? 

— Я не хочу знищувати вашу планету, — тихо відповіла Володарка. — Але якщо цього не зроблю я, прилетять чаклуни та чаклунки з моєї планети — це лише питання часу. 

— Згоден, час — головне. То нумо святкувати, — підстрибнув Працьовитий і не встигли ми оговтатися, як зцілюючи пелюстки повернули Дракону зір, а тіні, повернулися до Дерев і рушили за нами. 

— А ми всі помістимося? — тихо спитала Іванка у гнома. 

— За допомогою чарів, схованка гномів, яка мені давно відома стане настільки великою, що там не те, що Велетні чи Дерева, а і Дракон і Вітер спокійно помістяться, — заспокоїла Володарка всіх і ми весело покрокували слідом за гномами. 

З неба нам усміхнувся Місяць і з-за його плеча визирнула Різдвяна зоря. Про себе я подумав, що в цілому день не такий вже поганий, хіба… я задумався і відчув, як Іванка присів навпочіпки, дещо дістала з кишені: 

— Можна було б покласти під ялинку, але ти мріяв про метелик на шию цілісінький рік, — і вона дістала зім’ятого метелика. — Ми з мамою його вдвох пошили заради тебе. — вона всміхнулася. 

— І ти ховала від мене подарунок цілий день? — я вдавано надувся, як кулька. — Знаєш, пережити цей день з метеликом, які носять справжні джентльмени, було б набагато веселіше. Тобі не здається? — спитав я і почекав, поки Іванка зав’яже мені бантик на шию.  

— Тобі личить, — всміхнулася вона. 

— Мені терміново потрібно дзеркало. 

— Та, будь ласка, — змія повернулася до мене очима, — не бійся тільки. От тобі й дзеркало. Дуже гарний подарунок. — додала вона і ми всі не помітили, як опинилися біля ялинки гномів, а печера і справді, завдяки чарам чаклунки стала набагато більше, як і обіцяла Володарка. Крім того, дорогою, ми згадали про Русалку і Вітер зачепив хвилю води та її разом з водою, теж переніс її до печери гномів, щоб вона могла відсвяткувати з нами Різдво. 

Довкола ялинки лежала величезна гора подарунків, ще більша ніж ми бачили з Іванкою вдень і Золоті руки сказав, що нашвидкуруч спробував зробити, хоч щось для кожного з гостей, адже один з гномів побіг вперед та встиг його повідомити, що до них наближається величезна кількість гостей. 

Святковий стіл був заставлений найсмачнішими стравами, серед яких кутя займала головне місце. Я помітив, що батьки дівчинки почуваються себе ніяково серед такої кількості різноманітних істот, але Іванка намагалася постійно приділити їм увагу та заспокоїти. Вона наголошувала на тому, що врешті решт все закінчилося добре та і Володарка не виглядала так, наче дійсно збиралася знову напасти на нас. 

Тож скажу чесно, я спокійно зайняв одне з місць за святковим столом. Ми куштували смаколики гномів, насолоджуючись, різноманітністю вибору, весело гомоніли між собою і здавалося — це триватиме вічно. 

Потім настав час відкриття подарунків. Я не дуже поспішав за своїм пакунком, бо головний подарунок отримав від Іванки. Надто вже пишався святковим бантом на шиї й постійно його поправляв. 

Коли ж Працьовитий кинув мені в лапки мій подарунок, я отримав, на згадку від них вирізьблену маленьку статуетку, де ми разом з Іванкою. Мені дуже сподобалося та все ж я мав одне питання — питання, яке хотів задати своєму батьку. Тож як тільки видалася нагода, я покликав його. Краєм ока помітив, як Іванка крутилася, наспівуючи собі пісеньку під ніс і згадав, як вона любить танцювати. В цю мить Володарка всміхнувшись, махнула рукою і на Іванці з'явилася довжелезна бальна сукня. Дівчинка застрибала від радощів, а я подумав, як мало деколи дівчатам треба для щастя, і що все-таки Володарка зараз гарно вчинила.