Читати книгу - "Перехрестя світів, Олександр Гулій"

– Все так і буде, тому варто підготуватися, – погодився Остап. – Ми всі привиди, але в цьому вимірі ми всі матеріальні й відбиватися прийдеться, як від справжніх людей. І думаю, вам знадобиться щось міцніше, ніж ніжки від стільця.

У підтвердження його слів, з одного з коридорів залунав, наближаючись, скрегіт. Настя з Андрієм напрялися, але їх супутники залишились спокійними, давши зрозуміти, що це свої.

Вхід до кабінету головного лікаря являв собою глухі подвійні двері, зачинені на простий замок. Залишки фарби шматами висіли на дверях, відкриваючи оголені ділянки дерева, що зіяли наче старі засохлі рани. Більш як тридцять страшних привидів вже чекали на них у коридорі, серед них був і чоловік з вирваним язиком, який тримав в руках дві іржаві металеві труби. Коли Андрій з Настею наблизилися, він простяг труби їм, пропонуючи використати замість шматків стільця. Остап поставив пані Наталю на підлогу і звернувся до живих:

– Ви маєте щось, що можна використати, як відмичку?

– Ні, в мене нічого такого, – після деяких роздумів відповіла Настя. – Я навіть ніяких шпильок не вдягла сьогодні.

– Тоді будемо розв'язувати питання грубою силою, – сказав Андрій. – Все одно, наші опоненти чекають нас за дверима і довго сюсюкатись нам ніхто не дасть. Де саме лежить журнал?

– В лівому нижньому ящику столу, – відповів один з привидів. Це був чоловік зі спотвореним опіками обличчям. – Стіл прямо навпроти дверей.

– Тоді пропоную наступний план., – тихо сказав Андрій. – Я виламую двері й ми одразу зчіпляємося стінка на стінку з персоналом. Настю, будеш триматися за мною і як ми розчистимо шлях, хапай журнал і біжи до підвалу, а ми одразу за тобою.

– Звучить так, ніби нам прийдеться розділитися, – невдоволено сказала дівчина.

– Я постараюсь цього не допустити, але іншого виходу ми не маємо.

Настя похмуро кивнула і стиснула трубу. Привиди розступилися, відкриваючи живим дорогу до дверей. Андрій розігнався і з розмаху вдарив всією вагою тіла у старі трухляві двері. Дерево жалісно затріщало і прогнулося, але щоб вибити двері з кінцями, знадобилося ще два удари. А після цього почалося справжнісіньке пекло.

Навкруги все затріщало і завило, блимало світло, що з’явилося незрозуміло звідки. Персонал лікарні зчепився з пацієнтами, противники виривали один одному руки, волосся, билися і кусалися, намагалися вивести якомога більше суперників із сутички. Андрій, виламавши двері мало не опинився на підлозі, але Настя в останню мить притримала його за куртку, не дав впасти. Наступну секунду на нього накинувся лікар у довгому брудно-білому халаті з пилою для розтинання кісток у руках. Перший удар припав на середину труби та звук заліза об залізо неприємно шарпнув слух. Але далі крики хрипи й тріск ламаючихся меблів злилися в одну відразливу какофонію, втративши свою індивідуальність. Андрій із завзятістю перекупників, що штурмують зранку секонд-хенд після нового завозу, пер до столу, розкидаючи противників і радів, що свого часу не полінився достатньо часу присвятити спортзалу. Настя, луплячи його противників і взагалі всіх, до кого могла дотягнутися, трубою но ногах, йшла трохи збоку і позаду, стараючись не потрапляти під руку, а замикав пробивання до столу Остап, відштовхуючи всіх, хто намагався до них наблизитись. Сім кроків до столу здалися Андрію цілою вічністю, тому коли Настя різко обігнала його і стрибнула через стіл, хлопець на мить полегшено зітхнув, але в наступний момент на нього навалилися два здоровенних санітари, відкинувши стоячого поруч Остапа немов пушинку.

Як для привидів, лупцювали ці мужики на рідкість боляче. Після пари пропущених ударів, хлопець відчув, як рот наповнюється кров’ю, саднять ребра і занила розбита губа. Але найважливішу задачу він виконав, поки ці гаврики відпрацьовували на ньому свої хуки, Настя знайшла журнал і тепер розгублено стояла посеред цього безладу, притискаючи заповітний зошит до грудей. Прийшовший до тями Остап насилу підвівся і схопив дівчину за руку, утягуючи її геть з кабінету.

– Зустрінемось у церкві! – крикнув він хлопцю і їх з Настею поглинула темрява. Сподіваючись, що привид зможе подбати про його дівчину, Андрій з новою хвилею ентузіазму ринувся в бійку.

Настя з Остапом, залишивши шум звалища позаду, з усіх ніг неслися у підвал. Вони бігли як останній раз в житті, перестрибуючи розвалені сходинки чи не по п’ять штук за раз. В якийсь момент Настя подумала, що так недовго і ноги зламати, але перспектива бути вбитою збожеволілими від злості привидами у якомусь незрозумілому потойбічному світі якось затіняла собою гіпотетично поламані ноги. Дівчина зрозуміла, що вони опинилися в підвалі, тільки коли під час чергового стрибка ноги боляче вдарилися об підлогу, а спереду замаячив ще чорніший, ніж темрява навкруги прохід. Остап зупинився і підійшов до однієї зі стін, провів по ній рукою. Потім пробурмотів щось собі під ніс і щосили дунув кудись у темряву. Наступної мити пил навкруги засвітився блідим ледве помітним світлом. На щастя пилу тут було задосить, щоб забезпечити мінімальне освітлення і привид з людиною змогли побачити, що вони тут не одні.

У дверному отворі стояла там сама медсестра, яку вони зовсім недавно намагалися врятувати. На зовсім молодому обличчі, грала недобра усмішка, очі горіли ненавистю, а в руках у дівчини тьмяно поблискував медичний скальпель.

– Я ж казала, щоб ви готувалися до смерті, – зле скривила обличчя вона. – Зараз Петро і Тихон приб’ють твого йолопа дружка і все, ви залишитесь тут з нами. Навіки.