Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Ліїн, не звертаючи уваги на чоловіка, що зображував пам'ятник якомусь гнівливому божеству, старанно та послідовно з'ясовувала деякі моменти зі свого минулого.

І так, вона визнавала, що була неправа, коли при свідках кинулася на шию сторонньому чоловікові. Власне, це взагалі була та ще дурість, яку б вона не зробила, якби її не розлютив душечка. І розуміла, що обійматися з Валадом стала тільки зі злості. І ляпас йому не заліпила з цієї ж причини, коли він поплескав її долонею по попі. Та й зла дівчина на Валада була не менше, ніж на Юміла. Але зі Змієм бодай усе зрозуміло — характер у нього такий. А Валада слід спочатку розпитати, а потім дати хорошого копняка. Бо якщо бити одразу, він нічого не розповість.

Саме тому Ліїн старанно посміхалася, сідаючи на камінь біля моря.

— Цікавий у тебе амулет, — насамперед сказав Валад.

Ліїн торкнулася кораблика. Мельком подумала там зараз Мален, чи кудись пішов, щоб відповісти на чергові запитання допитливих колишніх підданих, і загадково посміхнулася.

— Цікавий, — підтвердила дівчина.

Валад глянув на неї з незрозумілою цікавістю. Похитав головою, а потім великодушно запропонував:

— Запитуй.

Ліїн знову посміхнулася і поцікавилася:

— Навіщо тобі це знадобилося?

Валад знову хмикнув і не став вдавати, що не розуміє суті питання.

— Мені тебе стало шкода.

— Да? — Здивувалася Ліїн.

— Да. Ти закінчила школу і мусила повернутися додому. І ти повернулася б, погостювала у своєї подруги і повернулася. А там твій дядечко, давлячи на необхідність, шляхетність і жалість, цілком міг би вмовити тебе заблокувати магію і вийти заміж за якогось ідіота. У нього навіть один на прикметі був, із відповідним титулом.

— Так ... — Замислено сказала Ліїн. — А ти звідки довідався?

— Я тоді саме шукав дірку в імператорській скарбниці, в яку провалюються гроші, і твій дядько був одним із підозрюваних. Тож я про нього багато чого дізнався. І твою подружку попросив нас познайомити, сподіваючись, що ти щось про справи дядька знаєш. Але ти виявилася такою наївною істотою, яка живе в якомусь кращому світі. А ще ти виявилася талановитим магом. З перспективою цей талант у собі знищити. А я дуже не люблю, коли так роблять.

— Ага, — сказала Ліїн, дивлячись на море.

Ось так усе просто. Зобразити почуття, щоб втертися в довіру і дізнатися парочку сімейних таємниць. Переконавшись, що дівчисько ніяких таємниць не знає, перейти на її дар і перетворитись на вчителя. А щоб не втекла і не згадала, що порядні дівчата зі сторонніми чоловіками світом не блукають, а тим більше з ними не сплять, не посоромився зводити дурепу в храм. І все заради її добра.

— Гаразд, — похмуро сказала дівчина. — Допустимо, так усе й було. І я навіть здогадуюсь, чому ти вчинив саме так. Але невже треба було тягти мене в ліжко? Там би й квіточок із віршиками вистачило на той момент.

— Ти гарна, — сказав Валад.

— Да? — фальшиво здивувалася Ліїн. — Чудово. А якби я була негарнва, ти б що зробив? Пересилив себе і все одно потягнув заручитися чи…

— Уявлення не маю, — сказав чоловік і привабливо посміхнувся. — Вважай, що то була твоя плата за навчання, невдячна учениця.

— Ах, плата, — дуже похмуро сказала Ліїн, розмірковуючи, встигне він ухилитися, якщо спробувати йому видряпати очі, чи ні. — Ти мерзенний…

— Але я все одно багато чого тебе навчив. Та й від смертельно небезпечної наївності позбавив, — нагадав Валад спокійно. Злість співрозмовниці його ні крапельки не зачіпала.

— Гаразд, про це я потім тобі ще щось цікаве скажу…

— І помстишся обов'язково, — з усмішкою додав Валад. — Учениця.

Цього разу він це слово вимовив з гордістю, і Ліїн навіть з думки через це збилась. Але вирішила таки з'ясувати ще одне питання, залишивши особисті стосунки на потім.

— А в болота ти навіщо мене потяг? І не давав нічим серйозним займатися?

— А в болота мені просто треба було. Ситуація змінилася, і ті напівдурні різко стали потрібні. А вони, напівдурні ж, ні захищатися серйозно не могли, ні ховатися. Їх би одразу звідти вибили, якби я не навчив дечого їхніх магів.

— Вчитель, так. Великий учитель. З'являється там, де когось слід чогось навчити, — пробурчала Ліїн, якій несподівано стало смішно.

Смішна ж ситуація.

Дівчина тікає в болота заради великого кохання. А це велике кохання просто вирішило навчити її потрібним для виживання речам. Бо шкода дурну стало. Та й не любить він, коли сильний дар знищують замість того, щоб розкрити. І думай тепер, отруїти його тихенько чи таки подякувати.

— То чому ти не давав мені нічим займатися? Я там від нудьги божеволіла.

— Чекав, поки ти станеш противитися тому. Ліїн, ти така слухняна дівчинка, що страшно стає.

— Ага, значить, дочекався.

— Дочекався. Щоправда, ти для свого протесту обрала зовсім невідповідний час і корабель, але я вирішив ризикнути та відпустити тебе. Був упевнений, що геройствувати ти не станеш, розберешся, в яку історію потрапила, вкрадеш шлюпку і попливеш назад. Хто ж знав, що так невчасно молодший Велівера з'явиться. В нього взагалі рідкісний талант з'являтися невчасно. То він мою ученицю і наречену в одній особі ловить і забирає з собою. То цим недоумкам попадається, і мені доводиться вирішувати, як найменш підозріло його врятувати.

— Почекай, то ти спеціально влаштував той скандал із коханкою, щоб я втекла, прихопивши із собою Юміла?

— Ну що ти. Я був впевнений, що ти втечеш сама. І поки тебе ловитимуть, я відправлю до мами цього бовдура. А потім слідом і тебе, організувавши повторну втечу. Його рятувати треба було раніше, цей бовдур вирішив себе вбити. Так. А моя непередбачувана учениця взяла і потягла з собою напівдохлого мага, ніби була не тендітною дівою, а портовим вантажником. Знала б ти, чого мені варто було відправити всіх, хто реально міг нашкодити тобі, в інші сторони. А туди, куди ти тягла Юміла, послати кількох слабаків, трійцю ідіотів та двох дуже тобі вдячних пацієнтів.